17.07.14

Один із «батьків» «Шрека» - українець

Газета "Високий замок" 09.11.2012  210 (4834)

Фото Ярослава ЧУХА   Наталія ГОЛОВАЧКО   
Якщо український аніматор зніме навіть геніальний фільм - ми його не побачимо, - впевнена режисер-мультиплікатор Олена Касавіна.
Один із «батьків» «Шрека» - українець

Олена Касавіна (на фото) - єдиний в Україні дипломований педагог у галузі анімаційного кіно. Вже дванадцять років вона викладає мистецтво анімації на факультеті режисури анімаційного кіно Київського державного університету театрального та кіномистецтва імені Карпенка-Карого. До Львова пані Олена приїжджала як голова журі дитячого фестивалю “Сузір’я лева”.

- У 1989 році Вищі курси режисерів і сценаристів у Москві набирали курс аніматорів-педагогів. Тоді з кожної республіки Радянського Союзу приїхали по кілька осіб. З українців я була одна. Моїми вчителями були знамениті Хитрук (автор “Вінні-Пуха”) та Норштейн (“батько” “Їжачка у тумані”). Коли я повернулась до Києва, університет ім. Карпенка-Карого саме набрав перший курс аніматорів. Його керівником став геніальний український аніматор Євген Сивокінь. Ми випустили сімох студентів, з яких нині за спеціальністю працюють двоє. Один з них - Степан Коваль – автор “Трамвая
№ 9” - одного з небагатьох українських мультиків, про який зараз говорять. Та у нас було ще багато чудових випускників, для яких, на жаль, не знайшлося місця в анімації.

- Цьогоріч на фестивалі “Крок” Україна спромоглась представити лише чотири картини. Але ж ви розповідаєте про численних талановитих випускників…

- У нас є державна студія “Укранімафільм”, бюджет якої – дві десятихвилинні стрічки на рік! А за часи того ж Радянського Союзу було до двадцяти п’яти! Крім того, зараз анімація – це робота для людей, які можуть собі її дозволити. Адже прийти на студію, щоб працювати за п’ятсот гривень, можна ють іноземні замовлення, створюючи ненайкращі мультиплікаційні серіали. На жаль, більшість з таких аніматорів вже не зможуть творити висококласний продукт.

- Скільки коштує створення якісного мультфільму?

- Набагато дешевше, ніж якісні кінострічки. Адже для цього не потрібно запрошувати на роботу акторів, будувати павільйони, платити гримерам та шити костюми. Секунда якісного мультика коштує усього близько ста доларів США.

Для порівняння, Стівен Спілберг на своїй студії “Dream work” створює прекрасні мультфільми. Але бюджет, скажімо, його “Принца Єгипту”, становив п’ятнадцять мільйонів доларів, тобто більше ніж 3000 доларів секунда. Інша справа, що цей мультик “повернув” сорок мільйонів.

- Пані Олено, як ви прийшли в анімацію?

- Я закінчила у Києві художню школу, почала малювати мультиплікаційні комікси. Але батьки вирішили, що потрібно здобувати “нормальну” професію. І я вступила на архітектурний факультет, де... успішно продовжувала малювати комікси на парах. Потім сім років я чесно й старанно пропрацювала архітектором. А коли народилась донька, знову почала малювати. Аж раптом я почула по радіо оголошення про набір на курси аніматорів. Подумала: “Чому б не поїхати – хоч на мультики подивлюсь”. І як “запряглась”... Анімація – це важка праця. Ночами я малювала малюночки – по двадцять чотири на кожну секунду, а донька мирно спала поруч.

- Які анімаційні стрічки зняли ви?

- Як художник-аніматор я працювала над “Енеїдою”, “Островом скарбів”, стрічкою “Ми – жінки” та іншими. А як режисер – створювала єврейські мультфільми, яких ви, і це закономірно, побачити просто не могли. Вони лягли на полиці. Попри те, що, скажімо, стрічка “Бабусині казки” (“БОБЕ-МАЙСЕС”) отримала кілька нагород на фестивалях - МФАФ “Крок”, Жінок-кінематографістів у Мінську, “Святої Анни” у Москві.

З 1997 року у Міністерстві культури лежить мій проект “Жива абетка”. Я запропонувала створити тридцять три фільми – по одному на кожну літеру. Але щоб це були не “сюсі-пусі”, а серйозні стрічки з віршами, казками, притчами, музичними елементами. Кожна серія має бути іншою. На букву “А” хочу зробити репрезентацію самої абетки в стилі “реп”. У ній має бути тридцять три веселих рядки, які б легко запам’ятались дітям. Але, на жаль, поки що все це нікому не потрібно.

- Де ж знаходять прихисток нинішні випускники-аніматори?

- На жаль, більшість з наших студентів не лишається в Україні. Вони роз’їхались. До Польщі, Америки, Нової Зеландії. Так, наші випускники у Новій Зеландії працювали над “Володарем перснів”, а сьогодні “пріють” над “Кінг-Конгом”. У США українські аніматори працюють на студії Стівена Спілберга “Dream work”, яка “народила” “Шрека” та “Принца Єгипту”. Розкриваєш книгу цієї студії, присвячену роботі над “Принцем Єгипту”, а там - наш Сергій Кушніров. Стаття так і починається: “Український аніматор Сергій Кушніров розповідає, як йому працюється”. А колись ми з Сергієм разом навчалися…

Чимало студентів також знаходять себе у бізнесі комп’ютерних ігор, рекламі, анімації для серіалів. Але це все одно що стріляти з гармат по горобцях. Вони ж здатні на більше! 

Немає коментарів:

Дописати коментар