З матеріалів ХXV-ї ювілейної Міжнародної науково-практичної конференції
"Інноваційний потенціал світової науки - ХХІ сторіччя"!
(3-7 березня 2014 року)
http://nauka.zinet.info/25/ivolga.php
Аннотация. В данной статье проводится описание и анализ процессов институционализации украинской аниматографии 1990-х годов в историко- культурном контексте. Анализируется «демократизация » анмации с дуалистическим типом: производство коммерческих и авторских анимационных произведений. Проводится анализ государственных и частных творческих организаций, которые изготавливали мультипликацию .
Ключевые слова: анимация, украинская анимация, современное искусство, «Укранимафильм», «Борисфен-С», «Бабич-дизайн», «Одесская студия мульттипликации , «МаГиКа-фильм», мастерская Е. Сивоконя.
Постановка проблеми. Останнім часом помітно змінюються критерії оцінювання динаміки анімаційних процесів як за межами так і всередині України, оскільки з цим видом мистецтва, завдяки доступності комп’ютерних технологій, сучасна людина стикається найчастіше. І цілком зрозуміло, що аніматографічний досвід набуває все більшої актуальності висвітлення на сторінках історії вітчизняного мистецтва. Відрив української анімації від радянського кінематографу призвів до відмови від монополізації даного мистецтва державою та створення конкурентних організацій, неформальних угрупувань.
Мета статті. Тому, у даній статті проводиться опис та аналіз процесів інституціоналізації української аніматографії 1990-х років у історично-культурному контексті.
Аналіз останніх досліджень. Першоджерелами є газетні публікації та інтерв’ю режисерів і аніматорів. З 2000 року з’явились статті у науково-періодичних виданнях. Зокрема, часопис «KINO-KOLO» проблемам української анімації присвятив цілий випуск № 7-8. З весни 2001 у «KINO-KOLO» з’явився окремий розділ «Анімаційне коло», присвячений як сучасним реаліям, так і ремінісценціям. О. Шупик, аналізуючи історію української анімації на сторінках збірника статей «Нариси з історії кіномистецтва України» (2006), приділила увагу декільком творам 1990-х років. Проте автор на згадує про нову анімацію трансавангардного характеру та деякі новостворені творчі об’єднання. Історію розвитку студій знаходимо безпосередньо на їхніх сайтах.
Складність аналізу цього виду мистецтва полягає у тому, що анімація потребує довгого періоду виробництва та, в основному, акту творчості колективу, який групується у певні організації, інституції. А тому поняття авторства, з позиції самовираження автономної особистості в руслі сучасного мистецтва, потребує деякого уточнення. В процесі створення анімації виникає комунікативна дія і дискурс творчої групи, при цьому виникає розподіл анімації за типом главенства: комерційна анімація (індустріальна, мейнстрим) та незалежна (авторська, експериментальна).
Результати досліджень. Визначаючи межі періоду взятого до розгляду у даній статті, виходимо з історичних особливостей послідовного утворення незалежної України, від прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та перших років її незалежності. В контексті історії мистецтва цей період мистецтвознавці досить умовно називають «модерністським і постмодерністським» та вводять термін «сучасне мистецтво» або сontemporary art, яке в Україні розпочалось в «епоху перебудови» [3, 7]. У 90-х роках відбувалась «демократизація» кіновиробництва із дуалістичним типом. Кінокритик І. Зубавіна вказує на тип «вільної творчості» і «час встановлення пріоритетів масової культури із зниженням планки етико-естетичних вимог» [1, 98-99]. Г. Вишеславський характеризуючи художні процесь 90-х років ХХ-го століття, зазначає, що даний період супроводжувався «зміною парадигм, відходом від діалектичної пари «офіціоз - нонконформізм» до «мейнстрим - марґінальність» [3, 10].
Студія «Укранімафільм» (м. Київ). Творче об’єднання художньої мультиплікації при студії «Київнаучфільм» у 1990-му році трансформувалось на самостійне Державне підприємство «Українська кіностудія анімаційних фільмів» . З 1990-го по 1992-ий роки по інерції виходили анімаційні фільми запущені у виробництво до схвалення Акту проголошення незалежності України, тож цей період відносимо до перехідної фази історії підприємства. В ці роки на студії виробляли по 10-12 стрічок в рік, а вже з 1993–го року їх кількість зменшилась до 3-х – 4-х анімаційних творів. Від держави виникла вимога «більше робити стрічки на українську тему» [4, 97], тому відбулась орієнтація на «фольклорність форми творчості, але на новому витку» [2, 482]. Можна назвати стрічки «Горщик-сміхотун», «Котик та Півник», «Кривенька качечка» та сиквел про трьох Паньків («Три Паньки на ярмарку», «Три Панька хазяйнують»). Також повнометражна анімація «Енеїда» (1991, реж. В. Дахно) стала останнім твором, який вийшов у широкий прокат. Поміж вищенаведеними стрічками з’являлись мульткіно для дорослої аудиторії, яке носить маргінальний характер. Вони втілювались, в основному, в жанрі чорна комедія та еротика, де розвивався культ потворності, як опозиція загальноприйнятому. Це дебютний цикл коротких історій «Страсті-мордасті» (1990, «Втеча», «Колобок», «Гість») молодих режисерів О. Бубнова, В. Тюряєва та В. Конопльова під керівництвом В. Гончарова, роботи Н. Чернишової «Лякалки-жахалки» (1993), «Мамочка, Розочка і Миночка» (1993) (ці дві стрічки отримали міжнародні нагороди), міні-історії «Ми - чоловіки» (1992, реж. Н. Марченкова, М. Титов).
З 1993 по 1999 почався період малокартиння. Тема національної ідентифікації продовжувала переважати і художники намагалшись її урізноманітнити технічними засобами («Цап та баран», «Грицеві писанки» «Казка про богиню Мокошу» «Коза-дереза», «Рукавичка», «Тополя», «Покрово-Покровонько», «Ходить Гарбуз по городу», «Як у нашого Омелечка невеличка сімеєчка»). Більшість цих творів виконані у техніці об’ємної мультиплікації, а «Коза-дереза»(1995, авторський проект І. Смірнової) мальований олійними фарбами на склі під камерою. Криза наприкінці 1999-го року призвела до знищення незакінчених проектів, які загинули в неотопленій студії, а більшість митців виїхали на заробітки закордон .
Студія «Борисфен-С» (м. Київ). У 1990-му році колишній директор «Київнаучфільм» В. Слєпцов створив комерційну студію, яка виготовляла мейнстрим, кожні пів року подвоюючи виробництво і ввійшовши у п’ятірку студій світу за обсягом виробництва, виготовляючи 50-70 хвилин мальованої анімації в місяць. Студія була аутсорсинговою компанією, яка виконувала замовлення Франції, Англії, США. У 1991 році спільно з «Борисфен-С» була створена українсько-американська студія «REF-Borisfen», на якій зроблена анімація для серії «Peter Pen» (Fox Television) і для інших анімаційних серій американських TV-каналів. У 1994 році на художній базі «Борисфен-С» була утворена українсько-французька анімаційна компанія «Борисфен-Лютес», яка стала одним з найбільших у світі виробником анімації (до 150 хвилин на місяць). Поміж ремісничим процесом для PR-компанії «Борисфен -С» створював і авторські стрічки: «9 ½ Хвилин»(1993, реж. С. Кушніров) «Клініка» (1993, реж. О. Бубнов), «E.T.C.»(1993, реж. Олег Коваленко), «Остання дружина синьої бороди»(1996, реж. О. Бубнов), «E=mc²» (1996, реж. А. Чурікова), які принесли студії численні престижні міжнародні нагороди та визнання. Анімаційні твори відповідають критеріям трансавангардного характеру як за сюжетом так і за візуалізацією образу. Культ страху, потворності та еротизму відображає міфологеми часу та знаменує розчарування в утопічних ідеалах.
«Одеська студія мультиплікації» (м. Одеса). 19 вересня 1991 року в клубі кінолюбітелів «Дельфін» в Одесі Є. Бугайов, С. Чебан та Ю. Гриневич заснували студію, яка займається комерційною мальованою анімацією. Студія відзначилась трилогією «У країні Альхоков» (1992 - 1995). У 1996 співпрацювала з творчим колективом «Маски-шоу», завдяки чому був створений однойменний мульт-серіал, який зайняв бронзову медаль на кінофестивалі «WORLDFEST-98»(Х'юстон, США) . Також, у 1996 році було створено перший анімаційний музичний кліп «Я образилась» для кабаре-дует "Академія". Студія пробувала себе і в жанрі чорної комедії створивши відеокліп «Садистські віршики» для ТО «Маски-шоу».
Студія «Бабич-дизайн» (м. Київ). Студію створили у 1998 році режисер В. Бабич та продюсер В. Ряшин. Для виготовлення комерційної анімації, документального кіно, телевізійного дизайну. У 90-х роках студія стала виробником анімаційних серіалів «Десант», «Лісоруби», «Не всі вдома». Успіх приніс політичний анімаційний памфлет-серіал «Великі перегони» (1999 – 2000, реж. В. Бабич), цікавий для глядача не тільки сюжетом (у період передвиборчої президентської компанії), але й несподіваним використанням техніки плоскої маріонетки, колажного стилю анімації на основі фотографій живих людей із мімікою та емоціями.
Студія «МаГіКа – фільм» (м. Харків). 4 червня 1992 Кофманом Г. створена ПП «Кінокомпанія" МаГіКа – фільм», основним завданням якої було поширення на території України тиражування фільмів, передача прав і прокат на електронних носіях для публічного комерційного відео, передача прав на трансляцію фільмів каналами ефірного, супутникового і кабельного телебачення. Студією було створено три мальовані анімаційні стрічки в жанрі притча: «Бабусині казки» (1993, реж. О. Касавіна та худ. Е. Кирич, Н. Кращіна), «LSD» (1994, реж. та худ. В. Тюряєв), «До другого пришестя» (1994, реж. С.Лещенко, худ. Я. Руденко).
Майстерня Є. Сивоконя при КНУТіК ім.Карпенка-Карого (м. Київ). У 1993-му році режисер студії «Укранімафільм» Є. Сивокінь організував освітню програму професійного навчання режисерів анімаційного фільму при КНУТіК ім.Карпенка-Карого та створив майстерню, де молоді аніматори мали можливість реалізовувати свої ідеї різними техніками та стилями. Завдяки цій студії в українській анімації на відбулось розриву між поколіннями. Стрічки «Cafeйная гуща» (1998, реж. Ільменська О. ) та «Уіkенд» (1998, реж. Ільменська Є. ) отримали премії «Відкрита ніч — дубль чотири» 2000, 1998 Приз Міжнародної федерації кіноклубів «Дон Кіхот», Приз фестивалю «Молодість 1998». Випускники університету створювали власні успішні студії та конкурентоздатну на міжнародному ринку авторську і комерційну анімацію.
Висновки: Інституаціоналізація анімаційного життя України у 1990-х роках супроводжувалась такими напрямками:
· роботою державної студії «Укранімафільм», яка виникла на основі «Цеху художньої мультиплікації при студії науково-популярних фільмів «Київнаучфільм»;
· створенням аутсорсингових приватних студій «Борисфен - С», «Бабич-дизайн», «Одеська студія мультиплікації», «МаГіКа – фільм»;
· організацією освітньої програми професійного навчання режисерів анімаційного фільму при КНУТіК ім.Карпенка-Карого та створення майстерні Є. Сивоконя.
Завдяки цим організаціям, було виготовлено понад 80 анімаційних творів, з них понад 70 короткометражних стрічок, 11 серіалів та 1 повнометражний фільм.
2. Нариси з історії кіномистецтва України / ІПСМ АМУ; [ упоряд. І. Б. Зубавіна; Наук. ред. В. Л. Скуратівський, О. С. Мусієнко; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), І. Д. Безгін, В. Г. Горпенко та ін.] — К.: Інтертехнологія, 2006. — 864 с.: іл
3. Вишнславський Г. Постмодерністські тенденції у сучасному візуальному мистецтві України кінця 1980-х — початку 1990-х рр / Вишнславський Гліб. // Сучасне мистецтво: Наук. зб. / ІПСМ АМУ; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), О. О. Авраменко, І. Д. Безгін та ін. — [Харків]: Акта, 2007. — Вип. IV. — 352 с.: іл.
4. KINO-KOLO: часопис екранних мистецтвнаук / засн.. і вид. ТОВ «Кіно-Коло»; голов. ред. В. Войтенко. – 1997. – К. : Оранта, 2000. – Квартальник. 2000, № 7–8.
5. Іволга Л. В. Художня естетика анімації Бубнова Олександра. Інтерв'ю. [Електронний Ресурс]/ Іволга Лілія. – 2014. – Режим доступу: http://uaanimateka.blogspot.com/2014/02/blog-post_12.html
"Інноваційний потенціал світової науки - ХХІ сторіччя"!
(3-7 березня 2014 року)
http://nauka.zinet.info/25/ivolga.php
Іволга Л.В.
Україна, м. Львів,
Львівська національна академія мистецтв
Ключевые слова: анимация, украинская анимация, современное искусство, «Укранимафильм», «Борисфен-С», «Бабич-дизайн», «Одесская студия мульттипликации , «МаГиКа-фильм», мастерская Е. Сивоконя.
Постановка проблеми. Останнім часом помітно змінюються критерії оцінювання динаміки анімаційних процесів як за межами так і всередині України, оскільки з цим видом мистецтва, завдяки доступності комп’ютерних технологій, сучасна людина стикається найчастіше. І цілком зрозуміло, що аніматографічний досвід набуває все більшої актуальності висвітлення на сторінках історії вітчизняного мистецтва. Відрив української анімації від радянського кінематографу призвів до відмови від монополізації даного мистецтва державою та створення конкурентних організацій, неформальних угрупувань.
Мета статті. Тому, у даній статті проводиться опис та аналіз процесів інституціоналізації української аніматографії 1990-х років у історично-культурному контексті.
Аналіз останніх досліджень. Першоджерелами є газетні публікації та інтерв’ю режисерів і аніматорів. З 2000 року з’явились статті у науково-періодичних виданнях. Зокрема, часопис «KINO-KOLO» проблемам української анімації присвятив цілий випуск № 7-8. З весни 2001 у «KINO-KOLO» з’явився окремий розділ «Анімаційне коло», присвячений як сучасним реаліям, так і ремінісценціям. О. Шупик, аналізуючи історію української анімації на сторінках збірника статей «Нариси з історії кіномистецтва України» (2006), приділила увагу декільком творам 1990-х років. Проте автор на згадує про нову анімацію трансавангардного характеру та деякі новостворені творчі об’єднання. Історію розвитку студій знаходимо безпосередньо на їхніх сайтах.
Складність аналізу цього виду мистецтва полягає у тому, що анімація потребує довгого періоду виробництва та, в основному, акту творчості колективу, який групується у певні організації, інституції. А тому поняття авторства, з позиції самовираження автономної особистості в руслі сучасного мистецтва, потребує деякого уточнення. В процесі створення анімації виникає комунікативна дія і дискурс творчої групи, при цьому виникає розподіл анімації за типом главенства: комерційна анімація (індустріальна, мейнстрим) та незалежна (авторська, експериментальна).
Результати досліджень. Визначаючи межі періоду взятого до розгляду у даній статті, виходимо з історичних особливостей послідовного утворення незалежної України, від прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та перших років її незалежності. В контексті історії мистецтва цей період мистецтвознавці досить умовно називають «модерністським і постмодерністським» та вводять термін «сучасне мистецтво» або сontemporary art, яке в Україні розпочалось в «епоху перебудови» [3, 7]. У 90-х роках відбувалась «демократизація» кіновиробництва із дуалістичним типом. Кінокритик І. Зубавіна вказує на тип «вільної творчості» і «час встановлення пріоритетів масової культури із зниженням планки етико-естетичних вимог» [1, 98-99]. Г. Вишеславський характеризуючи художні процесь 90-х років ХХ-го століття, зазначає, що даний період супроводжувався «зміною парадигм, відходом від діалектичної пари «офіціоз - нонконформізм» до «мейнстрим - марґінальність» [3, 10].
Студія «Укранімафільм» (м. Київ). Творче об’єднання художньої мультиплікації при студії «Київнаучфільм» у 1990-му році трансформувалось на самостійне Державне підприємство «Українська кіностудія анімаційних фільмів» . З 1990-го по 1992-ий роки по інерції виходили анімаційні фільми запущені у виробництво до схвалення Акту проголошення незалежності України, тож цей період відносимо до перехідної фази історії підприємства. В ці роки на студії виробляли по 10-12 стрічок в рік, а вже з 1993–го року їх кількість зменшилась до 3-х – 4-х анімаційних творів. Від держави виникла вимога «більше робити стрічки на українську тему» [4, 97], тому відбулась орієнтація на «фольклорність форми творчості, але на новому витку» [2, 482]. Можна назвати стрічки «Горщик-сміхотун», «Котик та Півник», «Кривенька качечка» та сиквел про трьох Паньків («Три Паньки на ярмарку», «Три Панька хазяйнують»). Також повнометражна анімація «Енеїда» (1991, реж. В. Дахно) стала останнім твором, який вийшов у широкий прокат. Поміж вищенаведеними стрічками з’являлись мульткіно для дорослої аудиторії, яке носить маргінальний характер. Вони втілювались, в основному, в жанрі чорна комедія та еротика, де розвивався культ потворності, як опозиція загальноприйнятому. Це дебютний цикл коротких історій «Страсті-мордасті» (1990, «Втеча», «Колобок», «Гість») молодих режисерів О. Бубнова, В. Тюряєва та В. Конопльова під керівництвом В. Гончарова, роботи Н. Чернишової «Лякалки-жахалки» (1993), «Мамочка, Розочка і Миночка» (1993) (ці дві стрічки отримали міжнародні нагороди), міні-історії «Ми - чоловіки» (1992, реж. Н. Марченкова, М. Титов).
З 1993 по 1999 почався період малокартиння. Тема національної ідентифікації продовжувала переважати і художники намагалшись її урізноманітнити технічними засобами («Цап та баран», «Грицеві писанки» «Казка про богиню Мокошу» «Коза-дереза», «Рукавичка», «Тополя», «Покрово-Покровонько», «Ходить Гарбуз по городу», «Як у нашого Омелечка невеличка сімеєчка»). Більшість цих творів виконані у техніці об’ємної мультиплікації, а «Коза-дереза»(1995, авторський проект І. Смірнової) мальований олійними фарбами на склі під камерою. Криза наприкінці 1999-го року призвела до знищення незакінчених проектів, які загинули в неотопленій студії, а більшість митців виїхали на заробітки закордон .
Студія «Борисфен-С» (м. Київ). У 1990-му році колишній директор «Київнаучфільм» В. Слєпцов створив комерційну студію, яка виготовляла мейнстрим, кожні пів року подвоюючи виробництво і ввійшовши у п’ятірку студій світу за обсягом виробництва, виготовляючи 50-70 хвилин мальованої анімації в місяць. Студія була аутсорсинговою компанією, яка виконувала замовлення Франції, Англії, США. У 1991 році спільно з «Борисфен-С» була створена українсько-американська студія «REF-Borisfen», на якій зроблена анімація для серії «Peter Pen» (Fox Television) і для інших анімаційних серій американських TV-каналів. У 1994 році на художній базі «Борисфен-С» була утворена українсько-французька анімаційна компанія «Борисфен-Лютес», яка стала одним з найбільших у світі виробником анімації (до 150 хвилин на місяць). Поміж ремісничим процесом для PR-компанії «Борисфен -С» створював і авторські стрічки: «9 ½ Хвилин»(1993, реж. С. Кушніров) «Клініка» (1993, реж. О. Бубнов), «E.T.C.»(1993, реж. Олег Коваленко), «Остання дружина синьої бороди»(1996, реж. О. Бубнов), «E=mc²» (1996, реж. А. Чурікова), які принесли студії численні престижні міжнародні нагороди та визнання. Анімаційні твори відповідають критеріям трансавангардного характеру як за сюжетом так і за візуалізацією образу. Культ страху, потворності та еротизму відображає міфологеми часу та знаменує розчарування в утопічних ідеалах.
«Одеська студія мультиплікації» (м. Одеса). 19 вересня 1991 року в клубі кінолюбітелів «Дельфін» в Одесі Є. Бугайов, С. Чебан та Ю. Гриневич заснували студію, яка займається комерційною мальованою анімацією. Студія відзначилась трилогією «У країні Альхоков» (1992 - 1995). У 1996 співпрацювала з творчим колективом «Маски-шоу», завдяки чому був створений однойменний мульт-серіал, який зайняв бронзову медаль на кінофестивалі «WORLDFEST-98»(Х'юстон, США) . Також, у 1996 році було створено перший анімаційний музичний кліп «Я образилась» для кабаре-дует "Академія". Студія пробувала себе і в жанрі чорної комедії створивши відеокліп «Садистські віршики» для ТО «Маски-шоу».
Студія «Бабич-дизайн» (м. Київ). Студію створили у 1998 році режисер В. Бабич та продюсер В. Ряшин. Для виготовлення комерційної анімації, документального кіно, телевізійного дизайну. У 90-х роках студія стала виробником анімаційних серіалів «Десант», «Лісоруби», «Не всі вдома». Успіх приніс політичний анімаційний памфлет-серіал «Великі перегони» (1999 – 2000, реж. В. Бабич), цікавий для глядача не тільки сюжетом (у період передвиборчої президентської компанії), але й несподіваним використанням техніки плоскої маріонетки, колажного стилю анімації на основі фотографій живих людей із мімікою та емоціями.
Студія «МаГіКа – фільм» (м. Харків). 4 червня 1992 Кофманом Г. створена ПП «Кінокомпанія" МаГіКа – фільм», основним завданням якої було поширення на території України тиражування фільмів, передача прав і прокат на електронних носіях для публічного комерційного відео, передача прав на трансляцію фільмів каналами ефірного, супутникового і кабельного телебачення. Студією було створено три мальовані анімаційні стрічки в жанрі притча: «Бабусині казки» (1993, реж. О. Касавіна та худ. Е. Кирич, Н. Кращіна), «LSD» (1994, реж. та худ. В. Тюряєв), «До другого пришестя» (1994, реж. С.Лещенко, худ. Я. Руденко).
Майстерня Є. Сивоконя при КНУТіК ім.Карпенка-Карого (м. Київ). У 1993-му році режисер студії «Укранімафільм» Є. Сивокінь організував освітню програму професійного навчання режисерів анімаційного фільму при КНУТіК ім.Карпенка-Карого та створив майстерню, де молоді аніматори мали можливість реалізовувати свої ідеї різними техніками та стилями. Завдяки цій студії в українській анімації на відбулось розриву між поколіннями. Стрічки «Cafeйная гуща» (1998, реж. Ільменська О. ) та «Уіkенд» (1998, реж. Ільменська Є. ) отримали премії «Відкрита ніч — дубль чотири» 2000, 1998 Приз Міжнародної федерації кіноклубів «Дон Кіхот», Приз фестивалю «Молодість 1998». Випускники університету створювали власні успішні студії та конкурентоздатну на міжнародному ринку авторську і комерційну анімацію.
Висновки: Інституаціоналізація анімаційного життя України у 1990-х роках супроводжувалась такими напрямками:
· роботою державної студії «Укранімафільм», яка виникла на основі «Цеху художньої мультиплікації при студії науково-популярних фільмів «Київнаучфільм»;
· створенням аутсорсингових приватних студій «Борисфен - С», «Бабич-дизайн», «Одеська студія мультиплікації», «МаГіКа – фільм»;
· організацією освітньої програми професійного навчання режисерів анімаційного фільму при КНУТіК ім.Карпенка-Карого та створення майстерні Є. Сивоконя.
Завдяки цим організаціям, було виготовлено понад 80 анімаційних творів, з них понад 70 короткометражних стрічок, 11 серіалів та 1 повнометражний фільм.
Список використаних джерел:
1. Зубавіна І.Б. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті / І.Б Зубавіна. — Київ: Фенікс, 2007. — 296 с.2. Нариси з історії кіномистецтва України / ІПСМ АМУ; [ упоряд. І. Б. Зубавіна; Наук. ред. В. Л. Скуратівський, О. С. Мусієнко; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), І. Д. Безгін, В. Г. Горпенко та ін.] — К.: Інтертехнологія, 2006. — 864 с.: іл
3. Вишнславський Г. Постмодерністські тенденції у сучасному візуальному мистецтві України кінця 1980-х — початку 1990-х рр / Вишнславський Гліб. // Сучасне мистецтво: Наук. зб. / ІПСМ АМУ; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова), О. О. Авраменко, І. Д. Безгін та ін. — [Харків]: Акта, 2007. — Вип. IV. — 352 с.: іл.
4. KINO-KOLO: часопис екранних мистецтвнаук / засн.. і вид. ТОВ «Кіно-Коло»; голов. ред. В. Войтенко. – 1997. – К. : Оранта, 2000. – Квартальник. 2000, № 7–8.
5. Іволга Л. В. Художня естетика анімації Бубнова Олександра. Інтерв'ю. [Електронний Ресурс]/ Іволга Лілія. – 2014. – Режим доступу: http://uaanimateka.blogspot.com/2014/02/blog-post_12.html
Немає коментарів:
Дописати коментар