10.05.13

РИНОК УКРАЇНСЬКОЇ АНІМАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Матеріал представлено із  збірника:
 МАРКЕТИНГ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
 збірник наукових праць
 № 14   2008
Азарян О.М.,
Крачковська Н.В. 



РИНОК УКРАЇНСЬКОЇ АНІМАЦІЇ:
ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


У статті розглянуто вплив анімації на становлення людини, проаналізовано
становище сучасного ринку анімації в світі та в Украйні, виділено основні фактори
успіху американської та японської анімації, надано рекомендації щодо використання
досвіду закордонних аніместудій для розвитку вітчизняної анімації.



Вступ. Необхідність дослідження обумовлена нерозвиненістю анімаційного ринку України. Наразі, коли у більшості розвинених країн анімація є одним з суттєвих чинників поповнення бюджету, в Україні переважає скептичне ставлення до мультиплікації, як до "несерйозного", "дитячого" виду мистецтва. Розгляд проблем розвитку вітчизняного ринку анімації з використанням сучасних досягнень маркетингу в галузі кінематографії та послуг є досить необхідним завданням, що може стати важливою ланкою у становленні української анімації
та відновлення до неї інтересу населення.
Постановка завдання. Нині, коли провідні анімаційні студії розвинутих країн давно є найуспішнішими на ринку кінематографу, на вітчизняних анімаційних студіях не має комплексного підходу до створення і
просування мультиплікаційних фільмів, який забезпечив би конкурентоспроможність вітчизняних анімаційних творів.
Метою статті є дослідження і аналіз стану анімаційного ринку України, порівняння з розвитком цього сегменту ринку у провідних країнах світу, визначення напрямків відновлення та розвитку вітчизняної анімації.

Виклад основного матеріалу досліджень. У розвитку  сучасної кінематографії досить важливе місце посідає мультиплікація, або анімація. Мультиплікація (від лат. multiplicatio – множення, збільшення, зростання, розмноження), анімація (англ. animation – одушевлення, лат. animare – пожвавити) – вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом покадрової зйомки окремих малюнків (зокрема, складових) – для мальованих фільмів, або покадрової зйомки окремих театральних сцен – для лялькових фільмів. Зараз більш поширеним є термін "анімація" замість "мультиплікація".
Ще за радянських часів до мультиплікації було несерйозне ставлення, як до другосортного напряму кінематографії, спрямованого на потреби дитячої свідомості. Проте мультиплікація виконує досить значну роль в суспільстві і у формуванні нації. Навіть якщо розглядати роль мультиплікації лише з точки зору "дитячого" мистецтва, то формування свідомості дитини заслуговує на те, щоб цьому напряму приділялась достатня увага.

На різних рівнях нашого суспільства від уряду до засобів масової інформації, достатньо розмов про національну ідею, про національну свідомість. Який світогляд формується в українських дітей, вихованих на американському телебаченні й анімації зокрема? Чи сприйматимуть ці діти якусь українську ідею, коли у них склався проамериканський менталітет?

У найближчий час наші телеекрани може заполонити дешева китайська анімація: недавно уряд країни ухвалив рішення припинити практику використанням Китаю як великої фабрики з виробництва американських мультфільмів і створювати свої, побудовані на національній ментальності і філософії, починаючи з конфуціанської. Оскільки в Україні немає ніяких протекціоністських законів у галузі культури і ідеології, на наші телеканали, що скуповують дешеву продукцію, хлинуть результати праці двадцяти тисяч аніматорів. Отже, наступне покоління може вирости вже "китайцями". Таке ставлення до анімації привело до того, що наразі в Україні практично немає вітчизняних наукових публікацій з розвитку даного важливого напряму послуг, а також не публікуються і переклади спеціалізованих праць зарубіжних авторів з цього приводу. Тому досягнення світового досвіду у цій галузі доводиться виділяти з
популярних видань, або з різних інформаційних повідомлень, не спрямованих безпосередньо на проблеми маркетингу анімації як виду послуг. Проте, як показують дослідження у галузі культурного дозвілля [1], відвідування кінотеатрів у декілька разів перевищує показники театрів та музеїв, не кажучи про величезну аудиторію домашнього відео.

У Росії є певні зрушення у цьому напрямку, принаймні вже почали розуміти, що кіноринок та
кінопродукція мають свої особливості та специфіку як об'єкт маркетингу [2].
Деякі вітчизняні автори всерйоз міркують про те, що до мультиплікації не можна підходити з комерційної точки зору, бо це мистецтво, а воно не підлягає законам ринку [3]. Проте загальновідомим є те, що у будь-якому напрямі мистецтва є "високе мистецтво" і є "ремісництво", "ширвжиток", який чудово вкладається у рамки ринкових відносин. Та якщо говорити навіть і про шедеври кіномистецтва, ще ніхто в світі не відмовлявся від
можливості заробити на цьому великі гроші. Хай як не блюзнірсько звучить це для прихильників "чистого" мистецтва, треба визнати, що шедеври є також товаром, тільки значно дорожчим і розрахованим на певний сектор споживачів.

Розглянемо ситуацію, яка склалася на вітчизняному та світовому кіноринку у галузі анімації в останні роки.


Лише декілька років на початку XXIстоліття наш кіноринок і ринок країн колишнього СРСР перебував в стані самодіяльності, відчуваючи ейфорію від власного свіжознайденого потенціалу. Динаміка його зростання виявилася такою вражаючою, що на нього звернули увагу нарешті не тільки місцеві кіноглядачі, але і американські інвестори. Наприклад, практично одночасно найбільші виробники кіно – Sony Pictures (точніше, знаменита Columbia Pictures, що входить до її складу) і Walt Disney – вирішили, що пора починати підкоряти ринок країн СНГ, місцеве велике кіно і анімацію відповідно [4].
В Україні склалася така ситуація: по-перше. з'явилося багато невеликих приватних анімаційних студій, по-друге, стала самостійною студія мультиплікації "Укранімафільм", яка раніш була часткою Київської студії документальних фільмів, і її продукція займала значну частку мультиплікаційної продукції СРСР. 

Продукції перших на українському ринку дуже мало, хоч із світової практики відомо, що майже у кожній розвинутій країні послугами таких студій користуються більшість фірм, що бажають заявити про себе у рекламних роликах. У Голівуді, Лос-Анджелесі таких приватних анімаційних студій тисячі. 
Сьогоднішні приватні українські анімаційні студії бувають двох видів. Перші дотепер випускають по 15-20 хвилин анімації в місяць, і їм це вигідно, оскільки вони роблять "сервіс". Другі – самостійно знаходять спонсорів і одержують замовлення від них.

Схема "сервісу" проста. Польська або угорська студія з двох-чотирьох осіб бере американське замовлення, а потім віддає його для реалізації українським аніматорам, багато хто з них зареєстрований як приватний підприємець [4]. Звичайно, закордонні студії можуть замовити цю роботу, наприклад, "Борисфену", але "Борисфен" – велика компанія з великими податками і високою вартістю роботи.

Закони анімації всюди одні і ті ж. Найважливіше і дорожче – це думка, ідея. Американці стверджують, що в анімації криза ідей і на пошуки цих ідей витрачаються великі кошти. Парадокс, але в Україні є ідеї, є у вітчизняній анімації абсолютно безцінні люди. Українським авторам, режисерам і художникам-аніматорам не бракує ні ідей ні майстерності [2]. В Україні немає кризи жанру, проте є криза фінансування, криза замовлень справжньої анімації, криза маркетингової оцінки вітчизняного анімаційного ринку та просування вітчизняної продукції на світовий ринок.

Одним з найважливіших факторів успішного розвитку як кінематографії в цілому, так і анімації, зокрема, є розвиток кінопрокату. Цікаво, що саме американці спочатку відповідальні за розвиток кінопрокату в країнах СНГ, бурхливе зростання якого почалося із спорудження в Москві в 1998 році першого сучасного кінотеатру "Кодак киномир" [5]. Та і потім довгий час американські прокатні хіти віддавалися нам за копійки – студіям-мейджорам важливо було захопити для себе місце, щоб вже потім, у далекому майбутньому, почати всерйоз заробляти на вітчизняній публіці. Майбутнє це настало, на превеликий подив, швидко, але виявилося воно дещо несподіваним: дуже швидко новонароджене російське масове кіно ґрунтовно потіснило на внутрішньому ринку світові блок-бастери. Чи продовжуватиметься дана тенденція тривалий час, ніхто не знає, проте Голлівуд вже зараз вирішив витягнути з неї дивіденди. 

Sony і Disney має намір виробляти фільми на теренах СНД виключно для внутрішньої потреби. Плюсів і мінусів від цього багато, і вельми складно поки що зрозуміти, чого саме більше. З одного боку, американці віддають належне потенційному об'єму ринку; з іншого – спочатку заганяють наше кіно в своєрідну резервацію.

Доморощені вітчизняні кінодіячі дістають можливість багато чому навчитися; навчаться вони при цьому, мабуть, знімати – хоча і якісно – стандартні голлівудські вироби, та ще і низькобюджетні. Одна з головних проблем вітчизняного кінематографу – тотальний організаційний хаос, і цю проблему американці, звичайно ж, вирішать; при цьому, швидше за все, і режисерам, і сценаристам доведеться вбудуватися в типово конвеєрний, хоча і вельми ефективний знімальний процес. 

Хаос цей, в основному, полягає в невизначеності самих мультиплікаторів, що ж вони хочуть випустити: витвір мистецтва або товар. При цьому вони схиляються до крайнощів. Одні твердять про необхідність продовжувати радянські традиції мультиплікації, і орієнтація на масового споживача викликає презирливу усмішку. Або ж починають говорити про те, що на ринок необхідно виводити чисто комерційні продукти – а-ля Голівуд, не думаючи про те, що нашому глядачеві потрібне все-таки поки щось більше, ніж "рибки немо" і "мадагаскари". 

Якщо підходити до цього питання професійно, спочатку розглянемо класифікацію аніме. Окрім
класифікації анімації за різними стилями і напрямками, існує також розділення анімації за способом функціонування. За цією ознакою анімація ділиться на: комерційну; прикладну; некомерційну. Розглянемо кожний з цих типів анімації окремо. 

Комерційна анімація є самостійним комерційним продуктом. Вона створюється для одержання прибутку або ж для завоювання комерційного ринку. Зрозуміло, проект може бути невдалим, і комерційна анімація може не принести ніякого реального прибутку – така ситуація звичайно розцінюється як провал. Виняток становлять особливі випадки довготривалих інвестицій в анімаційне виробництво, коли прибуток очікується не від перших, а від подальших проектів, які ефективно продаватимуться завдяки створеню "імені" і репутації студії. 

У сучасному шоу-бізнесі комерційна анімація створюється як елемент більш масштабного проекту, в рамках якого об'єднуються продажі різних видів продукції – книг, коміксів, відеокасет, іграшок, моделей і так далі. Комерційна анімація в таких випадках може бути як провідною ("моделі героїв фільму"), так і другорядною ("фільм про героїв комп'ютерної гри"). Прибутковість проекту у такому разі визначається за сумою всіх продажів. При цьому цілком реальна ситуація, коли основні прибутки виходять від продажу відомих продуктів. Треба зазначити, що прибутковість популярних анімаційних фільмів не поступається шедеврам кіно. Так, наприклад, по стану на травень 2005 року мультфільм "Шрек-2" побив усі рекорди касових зборів в мультиплікації, зібравши $918 млн, що становить майже половину касових зборів фільму усіх часів і народів "Титанік" ($1,9 млрд) [6, с.60]. Вражає рівень касових зборів і таких мультфільмів, як "Суперсімейка" ($631 млн станом на липень 2005 р.[7, с. 58]), "Мадагаскар" ($442 млн станом на жовтень 2005 р.[8, с. 60]) та ін. Причому цікавим є не лише касовий збір станом на якусь дату, але й динаміка зростання. Наприклад, мультфільм "Роботи" лише за два місяці – з травня по липень 2005 р. збільшив касовий збір з $71 млн[6, с. 60]до $237 млн [7, с. 58], або більш ніж у тричі. Такі цифри наводять на роздуми, чи не завадили б нашому бюджету відрахування від прибутків розвиненої анімаційної індустрії, хай навіть на початку і значно менші.

Те, що анімаційне кіно може приносити великі прибутки, вже зрозуміли і в Росії. Мультиплікаційні фільми російського виробництва "Альоша Попович і Тугарин змій", "Добриня Нікітич" та "Князь Володимир" принесли виробникам $10,75 млн доходу ($1,73 млн, $3,62 млн та $5,4 млн відповідно) [9].
Самостійність комерційної анімації полягає у тому, що вона продається окремо і незалежно. Пересічний глядач, який приходить в кінотеатр, купує касету або вмикає телевізор, робить це саме для того, щоб подивитися даний анімаційний фільм. Зрозуміло, при цьому від нього очікується, що він подивиться ТВ-рекламу або купить ляльку улюбленого персонажа, але це – його добровільне рішення.

Найважливішим поняттям для комерційної анімації є формат – спосіб її представлення глядачеві і, відповідно, спосіб витягання прибутку з її показу або продажу. Тут виділяється ТВ-серіал, відеоанімація і повнометражний фільм.

ТВ-серіал демонструється по загальнодоступних, кабельних або супутникових ТВ-каналах. Звичайно канал одноразово купує права на демонстрацію серіалу і повертає собі витрачені гроші завдяки розміщенню реклами під час показу серіалу і завдяки платні за його перегляд (у разі кабельних і супутникових каналів).

Специфіка телебачення полягає в необхідності регулярності і стабільності. Одиночний показ
короткометражних фільмів комерційно невигідний, оскільки витрати на їхню внутрішню рекламу такі ж (рекламні ролики, оголошення в програмі передач), а доходи від розміщення реклами – істотно менші. ТВ-канали зацікавлені в тому, щоб глядачі регулярно, в один і той же час вмикали телевізори і дивилися свої улюблені програми, заздалегідь розпланувавши для цього своє життя. Якщо час показу фільмів мінятиметься, то глядачі втомляться стежити за ним і постійно перебудовувати свої плани відповідно до ТВ-програми.  Сукупність популярних програм підтримує високий рейтинг всього каналу. Це збільшує його
рентабельність, тому будь-який комерційний ТВ-канал зацікавлений в постійній, стабільній і передбачено популярній ТВ-програмі. 

Відеоанімація призначена для продажу на відеокасетах. В цьому випадку права купує відеокомпанія і повертає витрачені гроші завдяки продажу відеокасет і дисків, а також завдяки прокату. Такі продажі дозволяють працювати для менш масового глядача і створювати продукти, що окупаються, не обмежені прокрустовим ложем формату і концепції ТВ-каналу. Кожен відеофільм треба продавати і рекламувати окремо, що є і благом, і горем, оскільки витрати на кожну таку рекламну компанію виявляються більше, ніж у разі ТВ-серіалів.

З появою кабельного телебачення відеоанімація і ТВ-анімація починають зближуватися. Обидві вони орієнтовані на перегляд на порівняно невеликому телевізійному екрані і рідко містять дійсно складні звукові ефекти, оскільки великі телевізори, і могутня і досконала звукова техніка є далеко не у всіх. 
Повнометражна анімація створюється для показу в кінотеатрах, на великому екрані і з використанням всіх досягнень звукової техніки. Це зумовлює орієнтацію на ефектне видовище. У сучасному шоу-бізнесі повнометражна анімація часто є другорядною по відношенню до серіальної (у Японії) або ж провідною по відношенню до неї (у США). У обох випадках серіальній анімації властивий екстенсивний розвиток дії (ускладнення сюжету, постійне введення нових персонажів), а повнометражної анімації – інтенсивне (спрощення сюжету).  Зрозуміло, анімація, випущена в одному форматі, може додатково продаватися в іншому. ТВ-і повнометражна анімація часто продається на відеокасетах, а повнометражна і відеоанімація – демонструються по ТВ. 

З художньої точки зору комерційна анімація характеризується чітким сюжетом і виписаними персонажами-особами. Велике значення для комерційної анімації має голосове озвучення. 
Виробником комерційної анімації є професійні анімаційні студії, що часто працюють за замовленням фірм, що займаються подальшими продажами анімації. 

Прикладна анімація не є самостійним комерційним продуктом і створюється як частина такого – рекламного ролика, відеогри, відеокліпу, оформлення фільму, ТВ-передачі або ТВ-каналу. 
Прикладна анімація буває різної сумарної довжини, проте якщо її тривалість перевищує декілька хвилин, вона ділиться на окремі частини, не завжди створюючи єдине ціле. Звичайно так робиться у відеоіграх.

Довжина анімації у відеокліпах, рекламних роликах і оформленні природно обмежується її використуванням. 


Прикладна анімація може не мати сюжету і персонажів і обмежуватися послідовностями візуальних образів. Проте вона може і бути невеликим твором з самостійним сюжетом і персонажами, що не завжди навіть визначаються "рамковим" твором. Особливо це характерно для відеокліпів. 
Прикладна анімація замовляється і оплачується творцями концепції основного продукту. Впливаючи на її успіх, сама по собі прикладна анімація прибутку давати не може. Акторські голоси в прикладній анімації використовуються практично тільки у відеоіграх і (іноді) у відеокліпах. Звичайно звукове оформлення обмежується фонограмою, а також створюваними, незалежно від анімації, вокальними партіями у відеокліпах і голосовими – в рекламі. 

Прикладна анімація створюється професійними анімаційними студіями. Некомерційна анімація
створюється з художніх або ідеологічних міркувань і не є комерційним продуктом. Це не значить, що вона неможе продаватися і купуватися, проте вона для цього не призначена і   вичайно не є комерційно "вдалим" продуктом.

Некомерційна анімація звичайно створюється в двох випадках: якщо потрібно перевірити нову для її творців ідею або технологію анімації, або якщо потрібно задовольнити їхню пихатість. Друге звичайно характерне для непрофесійних аніматорів, яким дає насолоду процес анімації, але які не хочуть або не можуть зробити його своїм основним заняттям. 

Анімація першого типу часто є "фестивальною", тобто випускається спеціально для участі в безлічі міжнародних і місцевих фестивалів некомерційної анімації. На цих фестивалях маститі аніматори, спеціально запрошені гості і глядачі оцінюють некомерційні фільми або ж просто насолоджуються ними. Деякі некомерційні роботи можуть викликати інтерес до аніматора і ініціювати пропозиції йому комерційних
контрактів. Втім, це достатньо окремий випадок. Частіше зустрічаються пропозиції створення прикладної анімації. 

Некомерційні фільми звичайно короткометражні і не перевищують 30 хвилин. Це пов'язано як з природними бюджетними обмеженнями, так і з суб'єктивними художніми міркуваннями – для некомерційних фільмів рідко спеціально запрошуються автори сценаріїв, а самі аніматори не схильні для виразу своїх ідей писати довгі сценарії. 

Деякі некомерційні за своєю природою фільми створюються з комерційними бюджетами і з комерційною організацією праці. Це так зване "анімаційне меценатство". Свого часу безліч продукції такого роду була створена в СРСР. Корисне в невеликих кількостях, воно розслабляє виробників анімації і робить важливим в конкурентній боротьбі "за бюджет" позахудожнічинники, наприклад, робочий стаж або партійність [5].

Коли на ринок вийдуть хоча б п'ять таких українських мультфільмів і серіалів, тоді ми, нарешті, зможемо конкурувати з іноземними аніматорами. Коли ці мультфільми з'являться у продажу, у кожного буде вибір, що показувати своїй дитині. Коли багато батьків і їх діти зможуть вибрати український серіал або мультфільм – це покоління виросте українцями [5].

Необхідність державного протекціонізму у галузі культури не викликає ніякого сумніву. Наприклад, у Франції ростуть не маленькі американці або китайці, а французи, тому що там телебачення показує французькі серіали, французьку анімацію, французькі фільми.
В Україні є чудові автори: Марина і Сергій Дяченки, Світлана Рудзінська, Вадим Шинкарьов і інші. Але поки є тільки розмови, багато сценаріїв і немає жодного реального комерційно успішного продукту. 

Парадокс у тому, що за півтора десятиліття незалежності Україна не створила нових національних анімаційних героїв. Призи на фестивалях є, а українських мультфільмів на екранах майже не видно. Ось і копіюють наші діти героїв зарубіжних мультфільмів. Проте без виховання дітей у дусі національної самосвідомості не може бути й мови про "об'єднавчу українську ідею", про яку так багато зараз розмов на найвищому рівні. А створення національних анімаційних героїв і є одним із вагомих чинників такого виховання.
За десятиліття існування української анімації створено 360 унікальних фільмів. Але вони зроблені на плівці радянських часів і тому за параметрами якості зображення не можуть конкурувати з сучасною анімацією.
Проте ринок стару радянську анімацію вимагає, попит на неї величезний, від дистриб'юторів телеканалів України і Росії немає відбою Зараз багато хто говорить, що у вітчизняної мультиплікації недостатнє державне фінансування. Але давайте поглянемо на цю справу з іншого боку.

Держава наполегливо замовляє і виділяє гроші на так звані "короткометражки" – формат десятихвилинного анімаційного фільму, існуючого ще з радянських часів, коли в кінотеатрах перед повнометражною кінокартиною показували додаткові десятихвилинні сеанси, наприклад кінохроніку або мультфільм. Проте на кожну "короткометражку" виділяють 300 тисяч гривень – це пристойна сума, вона відповідає євростандартам.
Потім "короткометражка" не дає ніякого прибутку, оскільки додаткових сеансів зараз немає. Їх беруть для некомерційних показів на українських телеканалах. Це чудові фестивальні некомерційні фільми, але вони не мають нічого спільного з сучасними форматами мультсеріалів, з яких можна зробити повнометражні картини, або повнометражних мультфільмів. Всі дистриб'юторські компанії працюють тільки з цими форматами.

Короткий метр не робиться для заробляння грошей. Мабуть, це найважливіша принципова відмінність між повнометражною анімацією і короткометражною. Короткий метр – лабораторія, яка розкриває творчий потенціал художника, режисера, студії зокрема. Такі фільми майже не показують в кінотеатрах, але фестивалів на цю тему незліченна кількість. На фестивалі приїжджають власники кінотеатрів, продюсери, власники каналів, замовники. У них є гроші і робота і вони вибирають, кому їх дати. Це як демонстрація високої моди – можливість заявити про себе, свій талант, але це не виноситься на масове споживання.


Крім того, прохання допомоги у держави в умовах ринкової економіки щонайменше не актуальна. Аджедавно треба зрозуміти, що в першу чергу всі студії Америки, Заходу і Японії самі себе окупають, і окупають злихвою.

Аніме – це не тільки вид мистецтва, але і товар, який просувається на ринок. І для його просування необхідно використовувати всі маркетингові інструменти, необхідні при просуванні будь-якого іншого товару.

Поглянемо на ситуацію на світовому ринку. 
Анімації у всьому світі робиться дуже багато, але тільки окремі фільми мають справжній успіх. Зрозуміло, в Європі багато анімаційних умільців – але це не значить, що всьому світу їхня творчість буде цікавою. Узяти хоча б "Тріо з Бельвілля" – прекрасний фільм, який в Америці взагалі не помітили. Тим часом голлівудські фільми практично всі успішні – зйомкам передують серйозні опрацювання, у них хороша реклама. В результаті виходить, що і основні творчі сили зосереджені там. 

Але останнім часом тенденції небагато змінилися. З тих пір, як на світовий ринок вийшли японська аніме-індустрія, вона все більше заповнює Захід і Америку якісною і недорогою продукцією. Популярність їхніх творів не слід шукати в суперрекламаціях і шикарній графіці, як це було з американською мультиплікацією.

Більшість аніме з Японії недорогі у виробництві і виглядють досить просто поряд зі "Шреком", "Островом Скарбів" і ін. Насправді секрет їхньої популярності зовсім не в графіці, хоча Японія і висуває іноді на ринок сильні в цьому плані речі. Справа в сюжетному і ідейному наповнюванні японських серіалів. Японське аніме давно довело свою спроможність і право вважатися справжнім культурним феноменом Країни Східного Сонця.

На відміну від мультиплікації інших країн, призначених – в основному для перегляду дітьми, більша частина японського аніме розрахована на підліткову і дорослу аудиторії, тобто на найбільш комерційно привабливі сегменти, і завдяки цьому має високу популярність в світі. Аніме часто (але не завжди) відрізняється характерною манерою персонажів і фонів і подається у формі телевізійних серіалів, а також фільмів, поширюваних на відеоносіях або призначених для кінопоказу. Сюжети можуть описувати безліч персонажів, відрізнятися різноманітністю місць і епох, жанрів і стилів. 

Доказом успішності японської продукції може служити те, що аніме-індустрія в 2006 заробила 241,5 мільярда ієн (більше $2 млрд). Ось вже три роки в аніме-індустрії відбувається безперервне зростання. З 2000 року ринок анімевиріс на 150%. Це пояснюється перш за все тим, що масова популярність анімевийшла за межі Японії. Нині аніместрімко завойовує світ, перш за все, американський ринок.
З усього вищенаведеного ми можемо зробити висновок, що основний анімаційний бюджет все ж таки необхідно зробити комерційним, як це прийнято у всьому світі. Наприклад, компанія France Animation створює два серіали і один повнометражний фільм на рік. Серіали у Франції йдуть по декількох телеканалах одночасно – це зручний сучасний телеформат.

Невже наші студії не могли б працювати так? Ця праця потребує фінансування, доступне анімації в Україні. Якщо уявити, що за п'ять років такої роботи ми одержимо 10 серіалів і 5 повнометражних фільмів, які будуть показані в Україні (хай поки не у всьому світі, тому що це питання ідеології). Ці 10 серіалів йдуть 26 тижнів, якщо показувати по одній серії на тиждень, їх можна показувати по декількох каналах одночасно. Це доступно навіть за ті кошти, які сьогодні виділяються на кінематографію. Повнометражні фільми з задоволенням візьме кінопрокат. Відеоринок також не відмовиться від вітчизняних мультфільмів, бо попит на них досить стабільний.

До всього іншого, наші аніместудії прагнуть заповнити тільки дитячий сегмент аудиторії, тоді як на Заході йде вже завоювання глядачів підліткового віку в навіть дорослого глядача. Якщо ми хочемо підняти нашу анімацію, то треба орієнтуватися на світові тенденції і відповідно намагатися і прагнути завоювати якомога раніше ще поки мало зайняту у нас нішу споживачів.
Зміни в цій галузі стали б першим невеликим кроком у формуванні української суспільної свідомості.

Висновки. Таким чином, основні напрями відновлення та розвитку вітчизняної анімації є: комерціалізація анімації, ставка на серіальні та повнометражні фільми, орієнтація на нові вікові сегменти ринку споживачів. 

Література
1. Бутова Т.Г. Маркетинговые исследования культурного досуга // Маркетинг в России и за рубежом. – 2000. – № 6.
2. Ульянова М.А. Особенности маркетинга кинорынка и специфика кинопродукции как объекта маркетинга // Маркетинг в
России и за рубежом. – 2000. – № 2. – с. 1-8.
3. www.expert.ru/printissues/expert/2004/39/39ex-mult/
4. www.expert.ru/printissues/ukraine/2005/39/39uk-animatsya/
5. anime.dvdspecial.ru/Articles/animtype.shtml
6. Мир фантастики. – 2005. – №5.
7. Мир фантастики. – 2005. – №7.
8. Мир фантастики. – 2005. – №10.
9. "Коммерсантъ"   № 137(3713) от 03.08.2007






Немає коментарів:

Дописати коментар