Режим доступу: http://ivolga-lilia.livejournal.com/287.html#comments
_______________________________________________________________________________
Нещодавно мені поталанило взяти інтерв’ю у відомого художника-постановника Едуарда Кирича. Він Виявився дуже привітною людиною з оптимістичним настроєм, незважаючи на те, що твориться зараз з нашою анімацією. Під час розмови Едуард Ілліч багато жартував, розповідав веселі анекдоти, і водночас, поміж тим, входив у глибини людської духовності лермонтівського настрою.
- Все, що я робив – це перша половина двадцятого століття.
А взагалі, я людина по ментальності дев’ятнадцятого століття. Тобто, я бачу новації, прогрес, нову культуру, відчуваю і розумію її, але я її не вмію робити вже. "Козаки" та "Енеїда" були тоді…
- Але це все цінне для нас молодих…
- Не знаю в якій мірі цінне, що з того можна взяти. Тематика така, тематика диктує, а ми більш молоді тоді були ніж зараз Нам було по 20, по 30, по 40. A тематика: "Козаки" - XVII-XVI ст, «Енеїда» - перші віки н.е., Котляревський – XIX ст., «Слово о полку Ігоревім» - Київська Русь, половецькі степи. Тоді не було поняття, що це Україна, що це Галицька земля, заклик до єднання короля Святославича. Руські землі заснував Ярослав Мудрий, Володимир Боголюбський. То все Україна була, писав же Чубинський «… від Сяну до Дону». В нас це в голові не вкладалось. Може в нового покоління буде те відчуття нової культури, життя українського.
І ми робили «Сказання про Ігорів похід», а через 2 роки вийшла в Москві дуже красива анімація «Січа при Керженці», строга анімація, іконописна стилістика, образність.
Чомусь серед ікон перше місце займає Богородиця, навіть не Бог, Бога ніхто не знає, а друге місце тримає Спас (це в нас обличчя хоругви, це Русь)…
Це старе, архіваріус. Це історія.
- Мене історія якраз цікавить.
- Сивокінь в нас хроніст, знає все.
Ми працювали молоді, веселі, нам було байдуже: буде в нас історія, чи не буде. Щодня відкривали щось нове, тому що у 1959 тільки сформувалась нова українська анімація, і нам дуже допомогли спочатку в технічному планіХитрук, Попов, Івано-Ванов. А потім з’явився Юрій Норштейн, його дружина Франческа Ярбусова. Це вони нам розповідали, і ми були виховані в ключі російської культури, тільки деякі прикипіли серцем до України.
«Укранімафільм» - не україномовний, а раз він не україномовний, то там начиння російської культури.
Насіння російської культури будували всі, в тому числі й українці, варяги, греки, хозари, татари, монголи, карели, фіни. І якщо попирати, що в нас Трипільська культура, а у вас вінегрет намішаний… Але ж ні, бо хто може впоратись з цим рецептом, інгредієнтами, тоді виходить велика культура. Треба політиків, військових царів – в сторону відвести, без приєднань, тоді все стає частиною патріотизму. Тут існують атрибути імперії Москви, як третього Риму, не Вавилону, а Риму. Тому існує культура, яка робить так, що не бачить всього.
Я був у Полтаві. Звідти Сковорода, Гоголь, Короленко, Котляревський, Мазепа. Це ж історія… Я дуже люблю українське, і вважаю, що українцям треба взаємодіяти з іншими культурами!
В нас було обмаль знань про козацтво, ми читали Грушевського, ми створювали таємний збір, щоб вивчати Нарбута, Падалку, розстріляних художників 30-х років. Як вони малювали, а чому так малювали, як там рука була намальована, бо на Україні був розвинутий дуже високий рівень графіки. Менталітет – формалістични. А в росіян він тяжіє до натури: Вансаре, Сомов, Петрохін, Костоді, Бужинський.
- Я люблю Львів. Все було до міліметра начищене, вітражі веселили, килими розстелені. Все українцям дісталось в спадок від італійців, поляків… Навчіться, відреставруйте, бо Львів гине…
Я жив в жидівському районі на колишній вул. Раппорта, потім її перейменували на Джамбула.
Жидівські квартали мали страшну грязюкою, смердючі. А це ж для мене матеріал! Я таке бачив!.. Перший поверх : сирість, дирка для зливу, пліснява - там жили росіяни, на другому - польські українці, на третьому – євреї.
І я бачив: вмер сусід єврей, дочки рвуть на собі коси, крики, ґвалт, знімають двері з петель, мертвого замотують, кладуть на них, везуть на кладовище, - все як в Єрусалимі. Це ще старобіблійна традиція, такого в кіно не побачиш!
В нашому дворі жили злодії! В інших дворах білизну, що сохне на шнурах крали, а в нас ні! І видно було хто засрався, хто засіявся, хто чим хворий…
Дитинство моє клишоноге, дитинство моє босоноге…
Це була школа гумору. Раніше не було фотоапаратів і я перемальовував все на світі.
А львів'яни! Вони безпосередні і дуже довірливі.
А бабульки, як екскурсоводи, все розкажуть.
Я ходив в Етнографічний музей, я звідти не виходив, там були доречні епіграфи.
На вулицях , коли я малював у Львові, я вибирав місця такі, щоб бути недосяжним для людей, як птах. Львівські діти підходили і питали : «А що ви малюєте? А ви можете мене намалювати?» Відбувалась справжня драматургія. Другий штовхає його і каже: «А що тебе намалювати…Він мене намалює!» Вже черги вистроюються. А я питаю : «В якому ти класі?»- Хтось каже: «Я в - другому!», «А я в - п’ятому!». І діти починають розповідати, що вони думають. Гумор був скрізь.
У нас була вчителька української мови з Черкащини… Така учителька, така мова у неї була, коса була в неї з заді як у Юлі!А як вона "Енеїду" розповідала…
Вона питала мене: «Кирич! У вас таке прізвище - праслов’янське, а що у вас за ім’я таке? Хто ж вас так назвав – Едуард?» Саме їй я дуже вдячний.
Я і на танці в школі ходив, і співав у хорі.
Я змалку звик до бідності, носив одяг із своїх сестер. Але бідність мого складу – це аспект, таке побачити, як людина з висоти ніколи не побачить!
Це бувальщина…
- А що вам розповісти про «Кіностудію»?
Прийшов я на кіностудію, не брали раз, не брали два. Я не вмів так малювати як вони. Там необхідний великий відбір та конструктивність.
Зараз пластика персонажа дротяна, а тоді була пластика не анатомічна, а конструктивна, неначе трьохмірна, одразу робився відбір лаконічної графіки.
Я пішов у фазовщики. Тоді були інші технології: велике приміщення, багатий штат. Зараз фільм може зняти одна людина. Як Котляревський писав : «...у пеклі були всі цехи – Шаповальський , Коновальський!!!»
Мої музи Котляревський і Франко.
Я знаю, що розбещувати людей неправильно, але в якійсь порі цей досвід, анекдоти, гумор перетворюються на високе мистецтво. Є гумор ситуації, є гумор слова, є гумор образу, є гумор міміки. Є матюк. Це не вади виховання, а те коли розумна людина доречно може висловити емоційний виплес. Котляревський був близький до цього.
Це скрита за якимось дверима частина культури. Це їжа рокованості абсолютного духу. Ніщо так не тримає людину на свободі.
Художник-постановник малює персонаж, повертає його в фас, профіль, зверху, щоб був в пропорціях, розфарбований. Художник-постановник читає сценарій, розбиває його на епізоди, кожен епізод в свою чергу - на розкадровки. Я люблю два види розкадровок. Перший - це офіційно підкорююсь без творчості. Я туди втискую тон і колір. Показую режисеру. Тепер треба збирати урожай. Другий вид – я сам пропоную, свої незвичні повороти, свій гумор. Я краще зроблю два рази. Я свідомо йду на те, що третина з усього того може бути викинута. Сториборд – це береться розкадровка, мова, хронометраж, малюються побільші малюнки. Це досконало пророблена картина.
В "Енеїді" майже половину пішло в мої архіви.
Наприклад: Еней попав в пекло. Я намалював чортячу школу, де старий чорт розповідає з яких частин складене людське тіло. Я зробив стриптиз: оркестр, заходить жінка, шубу скидає, ліфчик скидає, труси скидає, руку скидає! Другу руку скидає, голову складає, залишається скелет – стриптиз до кінця.
Режисер відбирає. Нема колегій, нема худрад, щоб порадити.
- Ви вважаєте, що добра анімація відбувається, коли над нею працює багато людей?
- Все залежить від грошей. Є лімітована анімація – медіа фільм з мінімальним рухом, статика є, а метраж іде, і не коштує багато. А у Діснея є біомеханіка, яка враховує масу, кістки. Для мене «Білосніжка і семеро гномів» в житті найперший фільм, там є школа для всіх – для художника, музиканта, гегівців. Це і серце, і сталь, і бетон. Йому програє театр, кіно. Ми крали прямо звідти. В нас не було кіно, ми знімали підпільно. На монтажному столі ми прокручували плівки, розглядали і навчались. А зараз зробили так, що людина загубила свою «твар».
Я вклоняюсь Кметику, що він обрав Франка, вибив гроші, завів людей, а Михайло Яремко зробив фільм.
Гумор – це річ важка для тих хто його придумує, і легка для тих, хто його сприймає. Заставляє життя бурлити.
Котляревський… Скільки ж там фольклору! Його звинувачують в русизмі. Хлопці, а ви зробіть таку геніальну річ як зробив Котляревський, з його русизмами! Він жив у Полтаві! Яка там Україна!.. "Енеїда" – це порівняння українців із древнім народом, засновником Риму. Ця велич духовна і спадкова, повинна піднести українців! Він таку Україну подав!!!
Я прочитав «Енеїду» молодим курсантом.
Пам’ятаєте: коли до Зевса прийшла Венера
«Куди йому уже до Риму?
Хiба як здохне чорт в ровi!
Як вернеться пан хан до Криму,
Як жениться сич на совi.
Хiба б уже та не Юнона,
Щоб не вказала макогона,
Що й досi слухає чмелiв!»
І для мене найголовніші слова це ті, які сказав їй Зевс:
«Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правдi твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
I заведе своє там панство;
Не малий буде вiн панок.
На панщину ввесь свiт погонить,
Багацько хлопцiв там наплодить
I всiм їм буде ватажок.»
Для цього варто жити! Щоб Еней, «парубок моторний» зробив свою державу. Тоді ще прапора не було, а я йому зробив прапор жовто-блакитний, коли герої їхали на конях. Це пропустили. Бо сам Зевс сказав, що Еней побудує Україну, Рим.
У Котляревського багато нема з того, що я зробив в «Енеїді». Я люблю його настільки, що відчуваю, що він би погодився з тим. Книжку я придумав, в пилюці, там дітей лелеки принесли, кинули в гречку.
- То була гречка?!
- Треба знать що в гречку скачуть, при любо діянні!:-)
А Латин – латане, скупе, все розруха, дім на підпорах. Ми сіли разом з Іваном Петровичем і все розібрали. Фавн - з ріжками, з копитами.
«…Мерика, кажуть, його мати,.
До Фавна стала учащати.
Та і Латина добула.»
- А чому вам "Лиса Микиту" так зробити не дозволили?
- Бо це був не мій проект. Я казав йому зразу, але він був дуже суворий і він був поставлений. Павло Мовчан давав гроші Кметику для того, я не знаю, щоб ні коми не пропустити. Літературний твір - то інший твір.
Вернемось до Котляревського.
«Не будеш тут ходить на парi,
А зараз пiдеш чотирма;
Пропали, як сiрко в базарi!
Готовте шиї до ярма!
По нашому хахлацьку строю
Не будеш цапом, нi козою,
А вже запевне що волом…»
Це про українців.
«Лях цвенькати уже не буде,
Загубить чуйку i жупан,
I "не позвалям" там забуде,
А заблеє так, як баран.
Москаль - бодай би не козою
Замекекекав з бородою;…
…Повзуть швейцарцi черв'яками,
Голландцi квакають в багнi,
Чухонцi лазять мурав'ями,
Пiзнаєш жида там в свинi.»
Жиди ж сало не їдять.
Сидів Іван петрович собі на пагорбі і писав…Я думаю, що у Вергілія гірша річ. І українці не можуть гордитись, що їм такі натяки дають!
Я ще придумав: доставив букву «Р» - Троя і Рим.
- Я пригадую, мені дуже весело було!!!
- Ще пигадуєте, там чорти гнали кораблі Енея, дуже швидко, що вони до Кіпру за дві хвилини добралися. І звук «Бах», Чувак дивитися на землю і каже: «Земля!».
- А скільки ви часу цей сценарій робили?
- Два тижні.
Потім, на третьому етапі після сториборду треба робити розкадровку, в розмір того що робить аніматор. І тут вже я йому повинен казати, що він повинен робити в деталях, бо режисер не вставні за цим всім простежити.
Є геніальні аніматори: Лавров, Вікен, Черкаський, Драйцун. А є такі які нічого не можуть малювати. В «Енеїді», наприклад, є жахливі малюнки – то при фазовці погано люди намалювали. А в «Козаках» є теж жахливі ноги , руки. Я кажу, що ключеві кадри треба робити на великих листах, а прохідні – на маленьких.
Таке смішне в «Енеїді»! Коли п’яні герої були в Карфагені, слонам наливали, я зробив вишневе небо, з рожевим місяцем – тож пекло там уже було.
-«Енеїда» - це геніальний твір. Я дивуюсь! Було в світі три міжнародних референдуми: в Бухаресті 1971, в Лос-Анжелісі 1984, в Токіо 2003 році. Вибрали 150 кращих мультиплікацій світу. Чому український жодний не потрапив?
- Чому «Енеїди» ніде не має? Мене навіть на прем’єру анімації не запросили. Я маю Шевченківську премію, є Народний художник України. А мені дають пенсію в розмірі 1200 грн. Що ж це за пенсія? Тут скотобаза, рабство… нічого не доходить туди
У мене є ще хороший фільм з Гончаровим «Камяний вік». Там на цицьках висять немовлята.
Я, будучи дитиною у Львові, бачив таблички у фільмі. Тоді було чорно біле кіно під ретро, наприклад «Тарзан», здавалось, що це були репортажні фільми, справжні джунглі. І були з юридичної точки зору такі фільми підписані на табличках: «Цей фільм був захоплений в якості трофея радянською армією». Це були прекрасні написи.
Я придумав такий підпис до «Кам’яного віку»:
«Цей фільм взятий в якості трофею в одній із нелюдських війн».
Там довбні сиділи в Радянські часи, редактор встав один: «Я не розумію, звідки цей фільм трофейний у вас?» Я здивовано глянув на нього. Напис означає, що фільм знятий тоді – в Kам’яному віці. Бистряков був композитором.
Зараз студії «Укранімафільм» нема. Режисери і художники без роботи.
- Чи організатори фестивалів «Молодість, «Відкрита ніч», «Крок» сприяють розвиткові української анімації?
- Ні, ці проекти існують заради грошей.
Я не осуджую, але це теперішня система така. Наприклад: щоб зробити «Крок» треба інвесторів, треба їх рекламувати. І тоді можливо показати кіно, але його показує тільки еліта, проста людина не може показати. Я був на "Kроці" всього декілька раз, це коштує дуже великі гроші…
Всі хочуть бути режисерами, його посилають всюди, він повинен представляти своє кіно.
Чому я не став режисером? Це треба з людьми працювати, а режисер – це людина з нагайкою, це «кнут і пряник». З людьми тяжко возитись: ти мені 20 коп. не доплатив. Режисер – це людина на яку всі ображаються.
- Тепер я хотіла б трішки поговорити про вашу фільмографію. Першою була анімація «Чому у півника короткі штани.» Я коли переглядала, то взагалі була шокована композицією, ритмом мультиплікації.
- Та це ж Львів! Я ходив у Етнографічний музей, досліджував костюми, Кульчицьку. Думав як побудувати з цих орнаментів обличчя, герої зроблені по певній структурі. Тут у Києві цього навіть ніхто і не нюхав, всі були як у дрімучому лісі.
- А в якій це техніці зроблено?
- Це зроблено олівцем: різні фактури, пофарбовані папери, вирізані форми мальвані циркулем.
- Цей мультик по-російськи.
- Це не українська казка, а єврейська, написав її Овсей Дрізна ідиш, потім хтось переклав на російську, а нашЯрмаш – на українську.
Мої ескізи, мої думки музичні там теж. Я взяв закарпатський хор.
Там використовували синкопу – це музичний зворот. Чехи, мадяри, західники мали завжди однакові мелодії: одна довжина мелодії збільшується за скороченням іншої. Коли вони однакові - це синкопа.( тут пан Еуард мені заспівав ). Таке щастя було: музика, зображення народні! А потім нам дають третю категорію наші друзі. Ми робили мультик українською. Мені не простили формалізм, і повернули, я б далі так робив, але недали…
- Ви робили «Сказання про Ігорів похід». Ви там використовували християнську символіку?
- Там різна символіка. Повість сама дволика, там починається з язичницьких традицій, а закінчується християнськими. Ярославна звертається до язичницького персонажа.: Дніпро-Славутич, Трисвітле Сонце. Їде Ігор по Боричу до святої Богородиці Пирогощі.
Кожен українець повинен знати звідки брати натхнення. Це вершина духу...
Ашах Наме треба читати, персидських поетів, американську літературу (Уїтмена, Твена) тоді будеш українцем, а то скажуть, що ми – галушки і сало. Трипільською культурою можна пишатись, але виходячи в світ нам більше нема чим пишатися. Загинули і Трипільська, і Візантійська культури…
- Мультфільм «Людина яка вміла літати». Ви були художником-постановником.
- Я був асистентом у Є. Сивоконя. Женя був і режисером і також художником.
- «У світі пернатих».
- Це був сатиричний мультфільм. Цикл анекдотів про пташок. Одесько-подільський варіант.
Нe дуже. Це так проба…
- «Найголовніший горобець».
- Зроблений олівцями.
-«Нещаслива зірка.»
- Ой жахливий!
-«Послуга».
- Той ще гірший. Це погані картини.
-«Старий і півень». Цей мультик мене зацікавив.
- Мультик на перекладці. Там було три яруси скла. Брали папірець клали на перший ярус. Знизу небо, хмарки, камера їх уже бере в меншій різкості.
-«Ми жінки найкрасивіші».
Трьом жінкам режисерам Ткачикова, Касавіна, і ще хтось. Три новелки про жінок.
- «Бобе Майсес».
- З єврейської перекладається як «Бабусині казки». Три новелки заквашених на релігійній нотці. Тому що єврейська нація невіддільна від юдаїзму. Багачі тільки і думають про гроші, а бідні євреї - ні, і коли до них прийшов пророк Ілля, по їхньому Ільягу. Це була як книжкова ілюстрація, робилось усе фотоспособом. Люди шрифти виробляли. Там тотальна мультиплікація, рухаються фони. В цілому такі біли казки, ми протримались. Я б будь які казки робив – грузинські, єврейські.
- Я завжди закінчую Франком. Ми коли працювали з Кметиком він мене підчепив на Франка, а я його., Ми коли зробили «Лиса Микиту». Тоді він Каже: «Едуард Ілліч є у нас ще одна тема - це «Абу-Касимові капці». У нас уже є все від і до:є персонажі.У на є матеріали на стрічку «Тарас Бульба». Ще я кажу Кметику: «Є така притча у І. Франка – «Притча про красу». Це геніальна коротенька, моя улюблена річ. Я вам розкажу:
«Арістотель-мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:
"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса…»
Арістотель побачив Аглаю і захопився нею. Аглая попросила його пів годинки повозити її на спині., і висміяла його. Я сам переконався,що жіноча краса найбільша сила.!!!
Геніальний Франко!
Це старе, архіваріус. Це історія.
- Мене історія якраз цікавить.
- Сивокінь в нас хроніст, знає все.
Ми працювали молоді, веселі, нам було байдуже: буде в нас історія, чи не буде. Щодня відкривали щось нове, тому що у 1959 тільки сформувалась нова українська анімація, і нам дуже допомогли спочатку в технічному планіХитрук, Попов, Івано-Ванов. А потім з’явився Юрій Норштейн, його дружина Франческа Ярбусова. Це вони нам розповідали, і ми були виховані в ключі російської культури, тільки деякі прикипіли серцем до України.
«Укранімафільм» - не україномовний, а раз він не україномовний, то там начиння російської культури.
Насіння російської культури будували всі, в тому числі й українці, варяги, греки, хозари, татари, монголи, карели, фіни. І якщо попирати, що в нас Трипільська культура, а у вас вінегрет намішаний… Але ж ні, бо хто може впоратись з цим рецептом, інгредієнтами, тоді виходить велика культура. Треба політиків, військових царів – в сторону відвести, без приєднань, тоді все стає частиною патріотизму. Тут існують атрибути імперії Москви, як третього Риму, не Вавилону, а Риму. Тому існує культура, яка робить так, що не бачить всього.
Я був у Полтаві. Звідти Сковорода, Гоголь, Короленко, Котляревський, Мазепа. Це ж історія… Я дуже люблю українське, і вважаю, що українцям треба взаємодіяти з іншими культурами!
В нас було обмаль знань про козацтво, ми читали Грушевського, ми створювали таємний збір, щоб вивчати Нарбута, Падалку, розстріляних художників 30-х років. Як вони малювали, а чому так малювали, як там рука була намальована, бо на Україні був розвинутий дуже високий рівень графіки. Менталітет – формалістични. А в росіян він тяжіє до натури: Вансаре, Сомов, Петрохін, Костоді, Бужинський.
- Я люблю Львів. Все було до міліметра начищене, вітражі веселили, килими розстелені. Все українцям дісталось в спадок від італійців, поляків… Навчіться, відреставруйте, бо Львів гине…
Я жив в жидівському районі на колишній вул. Раппорта, потім її перейменували на Джамбула.
Жидівські квартали мали страшну грязюкою, смердючі. А це ж для мене матеріал! Я таке бачив!.. Перший поверх : сирість, дирка для зливу, пліснява - там жили росіяни, на другому - польські українці, на третьому – євреї.
І я бачив: вмер сусід єврей, дочки рвуть на собі коси, крики, ґвалт, знімають двері з петель, мертвого замотують, кладуть на них, везуть на кладовище, - все як в Єрусалимі. Це ще старобіблійна традиція, такого в кіно не побачиш!
В нашому дворі жили злодії! В інших дворах білизну, що сохне на шнурах крали, а в нас ні! І видно було хто засрався, хто засіявся, хто чим хворий…
Дитинство моє клишоноге, дитинство моє босоноге…
Це була школа гумору. Раніше не було фотоапаратів і я перемальовував все на світі.
А львів'яни! Вони безпосередні і дуже довірливі.
А бабульки, як екскурсоводи, все розкажуть.
Я ходив в Етнографічний музей, я звідти не виходив, там були доречні епіграфи.
На вулицях , коли я малював у Львові, я вибирав місця такі, щоб бути недосяжним для людей, як птах. Львівські діти підходили і питали : «А що ви малюєте? А ви можете мене намалювати?» Відбувалась справжня драматургія. Другий штовхає його і каже: «А що тебе намалювати…Він мене намалює!» Вже черги вистроюються. А я питаю : «В якому ти класі?»- Хтось каже: «Я в - другому!», «А я в - п’ятому!». І діти починають розповідати, що вони думають. Гумор був скрізь.
У нас була вчителька української мови з Черкащини… Така учителька, така мова у неї була, коса була в неї з заді як у Юлі!А як вона "Енеїду" розповідала…
Вона питала мене: «Кирич! У вас таке прізвище - праслов’янське, а що у вас за ім’я таке? Хто ж вас так назвав – Едуард?» Саме їй я дуже вдячний.
Я і на танці в школі ходив, і співав у хорі.
Я змалку звик до бідності, носив одяг із своїх сестер. Але бідність мого складу – це аспект, таке побачити, як людина з висоти ніколи не побачить!
Це бувальщина…
- А що вам розповісти про «Кіностудію»?
Прийшов я на кіностудію, не брали раз, не брали два. Я не вмів так малювати як вони. Там необхідний великий відбір та конструктивність.
Зараз пластика персонажа дротяна, а тоді була пластика не анатомічна, а конструктивна, неначе трьохмірна, одразу робився відбір лаконічної графіки.
Я пішов у фазовщики. Тоді були інші технології: велике приміщення, багатий штат. Зараз фільм може зняти одна людина. Як Котляревський писав : «...у пеклі були всі цехи – Шаповальський , Коновальський!!!»
Мої музи Котляревський і Франко.
Я знаю, що розбещувати людей неправильно, але в якійсь порі цей досвід, анекдоти, гумор перетворюються на високе мистецтво. Є гумор ситуації, є гумор слова, є гумор образу, є гумор міміки. Є матюк. Це не вади виховання, а те коли розумна людина доречно може висловити емоційний виплес. Котляревський був близький до цього.
Це скрита за якимось дверима частина культури. Це їжа рокованості абсолютного духу. Ніщо так не тримає людину на свободі.
Художник-постановник малює персонаж, повертає його в фас, профіль, зверху, щоб був в пропорціях, розфарбований. Художник-постановник читає сценарій, розбиває його на епізоди, кожен епізод в свою чергу - на розкадровки. Я люблю два види розкадровок. Перший - це офіційно підкорююсь без творчості. Я туди втискую тон і колір. Показую режисеру. Тепер треба збирати урожай. Другий вид – я сам пропоную, свої незвичні повороти, свій гумор. Я краще зроблю два рази. Я свідомо йду на те, що третина з усього того може бути викинута. Сториборд – це береться розкадровка, мова, хронометраж, малюються побільші малюнки. Це досконало пророблена картина.
В "Енеїді" майже половину пішло в мої архіви.
Наприклад: Еней попав в пекло. Я намалював чортячу школу, де старий чорт розповідає з яких частин складене людське тіло. Я зробив стриптиз: оркестр, заходить жінка, шубу скидає, ліфчик скидає, труси скидає, руку скидає! Другу руку скидає, голову складає, залишається скелет – стриптиз до кінця.
Режисер відбирає. Нема колегій, нема худрад, щоб порадити.
- Ви вважаєте, що добра анімація відбувається, коли над нею працює багато людей?
- Все залежить від грошей. Є лімітована анімація – медіа фільм з мінімальним рухом, статика є, а метраж іде, і не коштує багато. А у Діснея є біомеханіка, яка враховує масу, кістки. Для мене «Білосніжка і семеро гномів» в житті найперший фільм, там є школа для всіх – для художника, музиканта, гегівців. Це і серце, і сталь, і бетон. Йому програє театр, кіно. Ми крали прямо звідти. В нас не було кіно, ми знімали підпільно. На монтажному столі ми прокручували плівки, розглядали і навчались. А зараз зробили так, що людина загубила свою «твар».
Я вклоняюсь Кметику, що він обрав Франка, вибив гроші, завів людей, а Михайло Яремко зробив фільм.
Гумор – це річ важка для тих хто його придумує, і легка для тих, хто його сприймає. Заставляє життя бурлити.
Котляревський… Скільки ж там фольклору! Його звинувачують в русизмі. Хлопці, а ви зробіть таку геніальну річ як зробив Котляревський, з його русизмами! Він жив у Полтаві! Яка там Україна!.. "Енеїда" – це порівняння українців із древнім народом, засновником Риму. Ця велич духовна і спадкова, повинна піднести українців! Він таку Україну подав!!!
Я прочитав «Енеїду» молодим курсантом.
Пам’ятаєте: коли до Зевса прийшла Венера
«Куди йому уже до Риму?
Хiба як здохне чорт в ровi!
Як вернеться пан хан до Криму,
Як жениться сич на совi.
Хiба б уже та не Юнона,
Щоб не вказала макогона,
Що й досi слухає чмелiв!»
І для мене найголовніші слова це ті, які сказав їй Зевс:
«Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правдi твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
I заведе своє там панство;
Не малий буде вiн панок.
На панщину ввесь свiт погонить,
Багацько хлопцiв там наплодить
I всiм їм буде ватажок.»
Для цього варто жити! Щоб Еней, «парубок моторний» зробив свою державу. Тоді ще прапора не було, а я йому зробив прапор жовто-блакитний, коли герої їхали на конях. Це пропустили. Бо сам Зевс сказав, що Еней побудує Україну, Рим.
У Котляревського багато нема з того, що я зробив в «Енеїді». Я люблю його настільки, що відчуваю, що він би погодився з тим. Книжку я придумав, в пилюці, там дітей лелеки принесли, кинули в гречку.
- То була гречка?!
- Треба знать що в гречку скачуть, при любо діянні!:-)
А Латин – латане, скупе, все розруха, дім на підпорах. Ми сіли разом з Іваном Петровичем і все розібрали. Фавн - з ріжками, з копитами.
«…Мерика, кажуть, його мати,.
До Фавна стала учащати.
Та і Латина добула.»
- А чому вам "Лиса Микиту" так зробити не дозволили?
- Бо це був не мій проект. Я казав йому зразу, але він був дуже суворий і він був поставлений. Павло Мовчан давав гроші Кметику для того, я не знаю, щоб ні коми не пропустити. Літературний твір - то інший твір.
Вернемось до Котляревського.
«Не будеш тут ходить на парi,
А зараз пiдеш чотирма;
Пропали, як сiрко в базарi!
Готовте шиї до ярма!
По нашому хахлацьку строю
Не будеш цапом, нi козою,
А вже запевне що волом…»
Це про українців.
«Лях цвенькати уже не буде,
Загубить чуйку i жупан,
I "не позвалям" там забуде,
А заблеє так, як баран.
Москаль - бодай би не козою
Замекекекав з бородою;…
…Повзуть швейцарцi черв'яками,
Голландцi квакають в багнi,
Чухонцi лазять мурав'ями,
Пiзнаєш жида там в свинi.»
Жиди ж сало не їдять.
Сидів Іван петрович собі на пагорбі і писав…Я думаю, що у Вергілія гірша річ. І українці не можуть гордитись, що їм такі натяки дають!
Я ще придумав: доставив букву «Р» - Троя і Рим.
- Я пригадую, мені дуже весело було!!!
- Ще пигадуєте, там чорти гнали кораблі Енея, дуже швидко, що вони до Кіпру за дві хвилини добралися. І звук «Бах», Чувак дивитися на землю і каже: «Земля!».
- А скільки ви часу цей сценарій робили?
- Два тижні.
Потім, на третьому етапі після сториборду треба робити розкадровку, в розмір того що робить аніматор. І тут вже я йому повинен казати, що він повинен робити в деталях, бо режисер не вставні за цим всім простежити.
Є геніальні аніматори: Лавров, Вікен, Черкаський, Драйцун. А є такі які нічого не можуть малювати. В «Енеїді», наприклад, є жахливі малюнки – то при фазовці погано люди намалювали. А в «Козаках» є теж жахливі ноги , руки. Я кажу, що ключеві кадри треба робити на великих листах, а прохідні – на маленьких.
Таке смішне в «Енеїді»! Коли п’яні герої були в Карфагені, слонам наливали, я зробив вишневе небо, з рожевим місяцем – тож пекло там уже було.
-«Енеїда» - це геніальний твір. Я дивуюсь! Було в світі три міжнародних референдуми: в Бухаресті 1971, в Лос-Анжелісі 1984, в Токіо 2003 році. Вибрали 150 кращих мультиплікацій світу. Чому український жодний не потрапив?
- Чому «Енеїди» ніде не має? Мене навіть на прем’єру анімації не запросили. Я маю Шевченківську премію, є Народний художник України. А мені дають пенсію в розмірі 1200 грн. Що ж це за пенсія? Тут скотобаза, рабство… нічого не доходить туди
У мене є ще хороший фільм з Гончаровим «Камяний вік». Там на цицьках висять немовлята.
Я, будучи дитиною у Львові, бачив таблички у фільмі. Тоді було чорно біле кіно під ретро, наприклад «Тарзан», здавалось, що це були репортажні фільми, справжні джунглі. І були з юридичної точки зору такі фільми підписані на табличках: «Цей фільм був захоплений в якості трофея радянською армією». Це були прекрасні написи.
Я придумав такий підпис до «Кам’яного віку»:
«Цей фільм взятий в якості трофею в одній із нелюдських війн».
Там довбні сиділи в Радянські часи, редактор встав один: «Я не розумію, звідки цей фільм трофейний у вас?» Я здивовано глянув на нього. Напис означає, що фільм знятий тоді – в Kам’яному віці. Бистряков був композитором.
Зараз студії «Укранімафільм» нема. Режисери і художники без роботи.
- Чи організатори фестивалів «Молодість, «Відкрита ніч», «Крок» сприяють розвиткові української анімації?
- Ні, ці проекти існують заради грошей.
Я не осуджую, але це теперішня система така. Наприклад: щоб зробити «Крок» треба інвесторів, треба їх рекламувати. І тоді можливо показати кіно, але його показує тільки еліта, проста людина не може показати. Я був на "Kроці" всього декілька раз, це коштує дуже великі гроші…
Всі хочуть бути режисерами, його посилають всюди, він повинен представляти своє кіно.
Чому я не став режисером? Це треба з людьми працювати, а режисер – це людина з нагайкою, це «кнут і пряник». З людьми тяжко возитись: ти мені 20 коп. не доплатив. Режисер – це людина на яку всі ображаються.
- Тепер я хотіла б трішки поговорити про вашу фільмографію. Першою була анімація «Чому у півника короткі штани.» Я коли переглядала, то взагалі була шокована композицією, ритмом мультиплікації.
- Та це ж Львів! Я ходив у Етнографічний музей, досліджував костюми, Кульчицьку. Думав як побудувати з цих орнаментів обличчя, герої зроблені по певній структурі. Тут у Києві цього навіть ніхто і не нюхав, всі були як у дрімучому лісі.
- А в якій це техніці зроблено?
- Це зроблено олівцем: різні фактури, пофарбовані папери, вирізані форми мальвані циркулем.
- Цей мультик по-російськи.
- Це не українська казка, а єврейська, написав її Овсей Дрізна ідиш, потім хтось переклав на російську, а нашЯрмаш – на українську.
Мої ескізи, мої думки музичні там теж. Я взяв закарпатський хор.
Там використовували синкопу – це музичний зворот. Чехи, мадяри, західники мали завжди однакові мелодії: одна довжина мелодії збільшується за скороченням іншої. Коли вони однакові - це синкопа.( тут пан Еуард мені заспівав ). Таке щастя було: музика, зображення народні! А потім нам дають третю категорію наші друзі. Ми робили мультик українською. Мені не простили формалізм, і повернули, я б далі так робив, але недали…
- Ви робили «Сказання про Ігорів похід». Ви там використовували християнську символіку?
- Там різна символіка. Повість сама дволика, там починається з язичницьких традицій, а закінчується християнськими. Ярославна звертається до язичницького персонажа.: Дніпро-Славутич, Трисвітле Сонце. Їде Ігор по Боричу до святої Богородиці Пирогощі.
Кожен українець повинен знати звідки брати натхнення. Це вершина духу...
Ашах Наме треба читати, персидських поетів, американську літературу (Уїтмена, Твена) тоді будеш українцем, а то скажуть, що ми – галушки і сало. Трипільською культурою можна пишатись, але виходячи в світ нам більше нема чим пишатися. Загинули і Трипільська, і Візантійська культури…
- Мультфільм «Людина яка вміла літати». Ви були художником-постановником.
- Я був асистентом у Є. Сивоконя. Женя був і режисером і також художником.
- «У світі пернатих».
- Це був сатиричний мультфільм. Цикл анекдотів про пташок. Одесько-подільський варіант.
Нe дуже. Це так проба…
- «Найголовніший горобець».
- Зроблений олівцями.
-«Нещаслива зірка.»
- Ой жахливий!
-«Послуга».
- Той ще гірший. Це погані картини.
-«Старий і півень». Цей мультик мене зацікавив.
- Мультик на перекладці. Там було три яруси скла. Брали папірець клали на перший ярус. Знизу небо, хмарки, камера їх уже бере в меншій різкості.
-«Ми жінки найкрасивіші».
Трьом жінкам режисерам Ткачикова, Касавіна, і ще хтось. Три новелки про жінок.
- «Бобе Майсес».
- З єврейської перекладається як «Бабусині казки». Три новелки заквашених на релігійній нотці. Тому що єврейська нація невіддільна від юдаїзму. Багачі тільки і думають про гроші, а бідні євреї - ні, і коли до них прийшов пророк Ілля, по їхньому Ільягу. Це була як книжкова ілюстрація, робилось усе фотоспособом. Люди шрифти виробляли. Там тотальна мультиплікація, рухаються фони. В цілому такі біли казки, ми протримались. Я б будь які казки робив – грузинські, єврейські.
- Я завжди закінчую Франком. Ми коли працювали з Кметиком він мене підчепив на Франка, а я його., Ми коли зробили «Лиса Микиту». Тоді він Каже: «Едуард Ілліч є у нас ще одна тема - це «Абу-Касимові капці». У нас уже є все від і до:є персонажі.У на є матеріали на стрічку «Тарас Бульба». Ще я кажу Кметику: «Є така притча у І. Франка – «Притча про красу». Це геніальна коротенька, моя улюблена річ. Я вам розкажу:
«Арістотель-мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:
"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса…»
Арістотель побачив Аглаю і захопився нею. Аглая попросила його пів годинки повозити її на спині., і висміяла його. Я сам переконався,що жіноча краса найбільша сила.!!!
Геніальний Франко!
Матеріал підготувала Іволга Лілія.
Немає коментарів:
Дописати коментар