Матеріал з науково-теоретичної конференції
професорсько-викладацького складу, аспірантів і здобувачів ЛНАМ
2014
Анімація сьогодні має інваріантний зв'язок з різними видами мистецтва, філософсько-естетичними системами і технічними засобами.Анімаційні образи можна знайти в будь-якій сфері діяльності людини: від візуалізації науково-технічного прогресу, інтерактивної діяльності (веб-дизайн, комп’ютерна гра), акціонізмі (мапінг-зображення, голографія, перфоманс, хепенінг) до фільмів-симбіозів (анімаційноігрове кіно), у класифікації яких серед науковців досі ведуться дискусії.
Немалий вплив на глобальний розвиток даного виду мистецтва, зокрема в стилістичній та технологічній еволюції мали й українські митці. Їхня діяльність розгорнулась не тільки на теренах України, але й за її межами, впливаючи на анімацію США, країн Європи та Росії.
Сьогодні я розповім про п'ятьох українських митців, яким довелось виїхати, по тим чи іншим причинам, з рідної замлі, але не закопоти свій талант.
1. Птушко Олександр Лукич
(19 квітня 1900, Луганськ - 6 березня 1973 Москва)режисер, художник-мультиплікатор, художник комбінованих зйомок.
Вважається одним із засновників радянського об'ємного мультфільму, пізніше перейшов до постановки комбінованих ігрових фільмів.
 |
| Кадр з першої звукової об'ємної анімації "Володар побуту" 1932 |
У 1932 році Птушко поставив перший звуковий об'ємний мультфільм «Володар побуту», але найвідомішою роботою режисера в 30 -і роки стала анімація «Новий Гулівер», де мультиплікаційні персонажі співіснували з живим актором. У цій складній постановці були зняті півтори тисячі ляльок , причому різні не тільки зовні, а й «за характером».
Олександр Птушко вперше використав прийом зміни частоти проходження звуку в момент запису акторів на ролі ляльок-ліліпутів. Це було незвично і створювало особливий ефект в сценах з діалогами актора - Гуллівера з ляльками - ліліпутами.
Зарубіжна критики, навіть називають його «російським Спілбергом», який створив свій власний світ фантазій. Американські дослідники Тім Лукас і Алан Апчерч порівнюють його творчість з ыталыйським режисером Маріо Бава, який здобув собі славу і звання «генія спеціальних ефектів».
А після того, як анымований фільм «Новий Гулівер» завоював спеціальний приз на Міжнародному кінофестивалі в Мілані, навіть Чарлі Чаплін став шанувальником таланту радянського режисера.
Він і справді фантаст високого рівня, пригадаймо його фільмографію, на якій ми виростали:
1946 - Кам'яна квітка
1948 - Три зустрічі
1952 - Садко
1956 - Ілля Муромець
1958 - Сампо
1961 - Червоні вітрила
1964 - Казка про втрачений час
1966 - Казка про царя Салтана
Птушка вважали російським майстром, і лише недавно (приблизно з 2007 року) іноземні науковці почали звертати увагу на походження митця:
Ptushko is the Ukrainian-born fantasist whose feature-length The New Gulliver (1935), combining stop-motion animation and live action, predated Walt Disney’s Snow White and the Seven Dwarfs by two years.
Dennis Scott Grunes
Олександр Птушко є українського походження фантаст, чий повнометражний «Новий Гулівер» (1935), поєднуючи анімацію руху зупинки і гру живого актора, випередив «Білосніжку і сім гномів» Уолта Діснея на два роки.
Деніс Скот ґранес
2. Євген (Юджин) Мамут
 |
| Євген (Юджин) Мамут |
 |
| Євген Мамут з дружиною Іриною Борисовою |
(1942 , Харків)
Технік-електрик, токар 4 розряду. Диплом інженера-електрика ХПІ.
Реалізувався як мультиплікатор у Харкові, на студії рідного ХПІ та аматорської кіностудії при Палаці Студентів. У співпраці з дружиною Іриною Борисовою (художником- графіком, ілюстратор, аніматор, кераміст, творцем серії авторських ляльок для лялькового театру)
 |
| Кадр з анімації «Автобус (Новий маршрут)»1985 |
Мамут з товаришами на «ХПІ-фільмі» придумав геніальний за своєю простотою метод створення хроніки.
У середині вісімдесятих при демонстрації аматорського мультфільму «Носоріг» в Харківському Кіноклубі в титрах була вирізані ім'я та прізвище Євгена Мамута як ворога народу - зрадника, який втік в США.
В америці Євген Мамут брав участь у створенні близько 40 фільмів і 700 рекламних роликів. Автор ряду спецефектів, "еластик-ефект", так він його назвав - розтягнутий предмет на тлі звичайних. Це було досягнуто без комп'ютерної графіки . За допомогою 1200 смужок - «масок», які в потрібний час по черзі перекривали кадр.Тепер його «апарат», на якому одночасно могли йти вісім плівок, виставлений в Нью -Йорку в кіномузеї.
Кінокомпанії «20 століття Фокс» необхідно було зробити героя , який , «коли рухається - видно, але коли не рухається - ні». Мамут засів за розрахунки, експерименти.
Вийшов той же «камуфляж - ефект» - маскування нерухомого героя в кадрі, за який він отримав премію «Оскар» у фільмі «Хижак ». Також він винайшов "булліт-ефект" - ефект сповільненої кулі, який використовувався в "Матриці".
Сьогодні він живе в курортному Леноксі , штат Массачусетс , де постійно співпрацює з розташованої поблизу знаменитої студією «Mass Illusion». У 2002 році Юджин Мамут разом з дружиною графіком Іриною Борисової відкрив «Animagic» - музей анімації, спецефектів і мистецтва. Тепер він ще зайнятий розробкою та виготовленням експонатів для музею, проведенням екскурсій, навчанням мульліплікаціі і комбінованим зйомок.
Більше про творчість можете дізнатись в інтерв'ю Є. Мамута:
1. Творець спецефектів до кінофільму "Хижак" родом з Харкова
2. Юджин Мамут: «Шварценеггер тряс мені руку, плескав по плечу і твердив, що я -«тато Хижака»
3. Олександр Михайлович Татарський
 |
| Олександр Татарський |
В анімації — з 1968 року, пройшов професійний шлях від заливщика до режисера під керівництвом Давида Черкаського.
 |
| Ігор Ковальов та Олександр Татарський |
Євген Сивокінь згадує про ті часи: «Загалом 10-хвилинний мультик проходив через 21 інстанцію. Чиновники союзного Міністерства культури вирішували, яку кількість копій робити: максимальним був тираж півтори тисячі. Ця цифра гарантувала стрічці зустріч з населенням всього СРСР.
 |
| Кадр з анімації "Доречі про пташок" (1974) |
Наступним етапом вони почали розробляти анімацію «Пластилінова ворона» 1981.
Татарському абсолютно не давали постановок, категорично відкидали всі його ідеї, пропозиції ... Зробивши перші дві мальовані частини «Пластилінової ворони», він не витримав і виїхав в Москву. Доробивши третю останню пластилінову частину анімації на творчому об’єднанні «Екран». Порте, героїв стрічки заборонили, визнавши їх не надто радянськими, а авторів - ідеологічними диверсантами.
 |
| 800 кг радянського пластиліну та розфарбовування кожного елементу... |
Анімацію врятували ведучі «Кінопанорами» Ксенія Мариніна та Ельдар Рязанов, які ризикнули показати твір. І він отримав міжнародне визнання. За заставку передачі «Надобраніч, дітки!» (1981) він потрапив у книгу рекордів Гінеса, як анімаційна заставка, яка найбільшу кількість рвз вийшла в Телеефір.
З 1988 року Олександр та Ігор засновують Московську студію «Пілот» (Школа нових екранних технологій), яка стала першою незалежною кіностудією в пострадянській Росії та почала використовувати комп’ютерні технології. Студія у дев’яностих роках отримала за порівнюваний період фестивальних нагород і дипломів, передусім міжнародних більше за будь-яку іншу студію світу, до 1995-го року. Потім лідерами стали англійці. Під впливом польської та югославської графіки Татарський і Ковальов творили нову естетику анімаційного образу, культуру поетики мультклоунади.
Олександр Татарський помер 22 липня 2007 на 57 році життя у сні від зупинки серця. На похорон на Міуському кладовищі прийшли сотні людей - відомі режисери, численні студенти покійного і працівники студії «Пілот», звучала мелодія з мультфільму «Падав торішній сніг».
В одному із спогадів Д. Черкаського про О. Татарського, згадуєтьсь:
В одному з останніх інтерв'ю , розповідаючи про київських красоти, Олександр Татарський сказав: "Є в Києві феноменальне містечко приголомшливої краси. І там кладовище, де я хотів би бути похований " ...
- Містика ! Саша дійсно залишався киянином до кінця своїх днів. У Москві була робота , але коли щось не ладилося , він говорив : " Ось кину все, повернуся до Києва! " Проживши в Москві близько 30 років, він до кінця днів своїх залишався уболівальником київського "Динамо". А коли переїхав до Москви , все зітхав , що там немає його улюбленої кабачкової ікри в жерстяних банках. Він обожнював цю ікру і докторську ковбасу.
4. Ковальв Ігор Адольфович
 |
| (нар. 17 січня 1954) - художник-постановник, аніматор, режисер. |
 |
| Кадр з анімації «Його дружина курка» 1989 |
 |
| Кадр з анімації "Андрій Свіслоцький" (1991) |
У 1991 році Ковальов переїхав до США, де працює режисером і художником- постановником на студії « Klasky Csupo». Наступними комерційними анімаційними серіалами студії стали Кадр 53 " ААА! Справжні монстри та ", «Ох, вже ці дітки» звісно художником та режисером яких стає Ігор Ковальов.
Габор Чупо сказав про Ковальова «Біля мене працює легенда».
І справді, авторські стрічки «Його дружина курка», «Молоко» (2005) включені в список п'ятдесяти найкращих короткометражних мультфільмів, створених за останні п'ятдесят років (за версією АСІФА ). До речі в деяких цих стрічках відображені почуття прожиті І. Ковальова в Києві.
Критики у всіх журналах пишуть, що він єдиний режисер зі Східної Європи, який, приїхавши до Америки на велику студію, робить свої авторські фільми. У американських підручниках Ігору Ковальову виділяють окремі сторінки нарівні зі великими студіями «Піксар» , «Уолта Діснея»
Живучи і працюючи в Америці , навіть в найсприятливіші хвилини Ковальов твердив: «Я працюю тут тимчасово . Якщо щось зміниться в Москві або Києві, я туди поїду ».
Після смерті О. Татарського він таки повертається на пострадянській простір в Россію .
Зараз, працює в компанії «Базельовс» з Тимуром Бекмамбетовим та Анатолієм Прохоровим, своїм давнім соратником ще «пілотівських» часів, над серіалом «Пригоди Аліси».
Коли його запитують: «Де ти хотів би померти?»
Ковальов відповідає: «Це не Москва. Це Київ . Звичайно . ..І Київ для мене завжди залишається рідним містом. Я дуже люблю Київ , дуже , це як дитина любить свою улюблену іграшку, це для мене Київ.»
Немає коментарів:
Дописати коментар