Автор: Іван Козленко. Стаття зі сторінки Facebook автора
Українському кінорежисерові Олександру Соловйову можна сказати пощастило: крім гучного дебюта "Бенефіс клоуна Жоржа" (1928) решта його німих фільмів вціліли: «Закони шторму» (1928), «Троє» (1928), «П'ять наречених» (1929), «Зірвані дні» (1930).
Про "Закони шторму", який здивував мене "американським" мелодраматичним наративом, нехарактерним для українського радянського кіно, я писав раніше. Важливим явищем українського німого кіно був також фільм "П'ять наречених", який тенденційно висвітлював тему ідейного антисемітизму "петлюрівців", до конструювання якої чека ставилась особливо пильно (цікаві деталі в знічній мірі сфальсифікованої радянськими спецслужбами роботи французької комісії зі збору даних про єврейські погроми в Україні 1917-1920 для розгляду в рамках судового процесу над убивцею Петлюри Самуїлом Шварцбардом наводить в своєму щоденнику академік Сергій Єфремов). Амвросій Бучма зіграв в фільмі одразу дві ролі містечкових євреїв Йоселе та Лейзере, блискуче зобразивши божевілля одного з них.
Однак, як на мене, найбільш недооціненою роботою Соловйова є, все-таки, дитячий пригодницький фільм "Троє" (1928). Створений на Ялтинській кіностудії (заступником директора якої тоді був Соловйов) за сценарієм Владіміра Маяковського, дещо ритмічно розбалансований, він є довільною екранізацією О'Генрієвої новели "Вождь червоношкірих", дія якої розгортається на кримському узбережжі. В кадр потрапляють чудові кримські пейзажі та тогочасний курортний побут зманіженої непманської публіки, автономізованої в цьому земному раї від колективізаторської агонії та ударних будівництв материкової України.
З-поміж інших вцілілих українських німих кінокомедій - знятим за сценарієм того ж таки Маяковського "Октябрюховим та Декабрюховим" (1928), "В пазурах Радвлади" (1926, до якого плакат створив Довженко-художник), та геніальним "Шкурником" (1929), - "Троє" вирізняється особливо довірливою інтонацією та спробою опанування класичного у арсенал комедійних екранних засобів без претензії на створення специфічно "радянської" комедії, розробка якої в тій чи іншій мірі була інтенцією інших трьох фільмів. Позбавлений обов'язкових для тодішнього кіно соціальних рефлексій, фільм вийшов в обмежений прокат з позначкою в протоколі перегляду Главреперткомом №2259 "Разрешить, но не для деревни и не для детей до 16 лет", позбавлений таким чином своєї основної аудиторії.
Два тижні тому мій друг Пьотр Багров, блискучий російський кінодослідник та археолог кіно, разом зі своїм учителем, либонь, найбільшим теперішнім кінознавцем всього пострадянського простору Євгеном Марголітом (який, до слова, блискуче розмовляє українською: його мама-вчителька викладала її в Луганську), знайшли в архівах Госфільмофонда два мультиплікаційних анонси до українських фільмів, про які досі не було нічого відомо. Один із них - до фільму "Троє", який Центр реставрував торік. Сподіваюсь, невдовзі випаде нагода показати фільм разом з мультфільмом в Україні.
Про "Закони шторму", який здивував мене "американським" мелодраматичним наративом, нехарактерним для українського радянського кіно, я писав раніше. Важливим явищем українського німого кіно був також фільм "П'ять наречених", який тенденційно висвітлював тему ідейного антисемітизму "петлюрівців", до конструювання якої чека ставилась особливо пильно (цікаві деталі в знічній мірі сфальсифікованої радянськими спецслужбами роботи французької комісії зі збору даних про єврейські погроми в Україні 1917-1920 для розгляду в рамках судового процесу над убивцею Петлюри Самуїлом Шварцбардом наводить в своєму щоденнику академік Сергій Єфремов). Амвросій Бучма зіграв в фільмі одразу дві ролі містечкових євреїв Йоселе та Лейзере, блискуче зобразивши божевілля одного з них.
Однак, як на мене, найбільш недооціненою роботою Соловйова є, все-таки, дитячий пригодницький фільм "Троє" (1928). Створений на Ялтинській кіностудії (заступником директора якої тоді був Соловйов) за сценарієм Владіміра Маяковського, дещо ритмічно розбалансований, він є довільною екранізацією О'Генрієвої новели "Вождь червоношкірих", дія якої розгортається на кримському узбережжі. В кадр потрапляють чудові кримські пейзажі та тогочасний курортний побут зманіженої непманської публіки, автономізованої в цьому земному раї від колективізаторської агонії та ударних будівництв материкової України.
З-поміж інших вцілілих українських німих кінокомедій - знятим за сценарієм того ж таки Маяковського "Октябрюховим та Декабрюховим" (1928), "В пазурах Радвлади" (1926, до якого плакат створив Довженко-художник), та геніальним "Шкурником" (1929), - "Троє" вирізняється особливо довірливою інтонацією та спробою опанування класичного у арсенал комедійних екранних засобів без претензії на створення специфічно "радянської" комедії, розробка якої в тій чи іншій мірі була інтенцією інших трьох фільмів. Позбавлений обов'язкових для тодішнього кіно соціальних рефлексій, фільм вийшов в обмежений прокат з позначкою в протоколі перегляду Главреперткомом №2259 "Разрешить, но не для деревни и не для детей до 16 лет", позбавлений таким чином своєї основної аудиторії.
Два тижні тому мій друг Пьотр Багров, блискучий російський кінодослідник та археолог кіно, разом зі своїм учителем, либонь, найбільшим теперішнім кінознавцем всього пострадянського простору Євгеном Марголітом (який, до слова, блискуче розмовляє українською: його мама-вчителька викладала її в Луганську), знайшли в архівах Госфільмофонда два мультиплікаційних анонси до українських фільмів, про які досі не було нічого відомо. Один із них - до фільму "Троє", який Центр реставрував торік. Сподіваюсь, невдовзі випаде нагода показати фільм разом з мультфільмом в Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар